Листи темних людей [UK]

Венеро, любов людям ти дала і правиш нею сама, Скажи, чом сип твій тепер ворог мій.

Доротеє, жаданко моя, котру міцно кохаю я,

Люби сильно мене, як люблю я тебе.

Чудове се дівча, рівні їй тут нема.

Сяє, мов зорі світ, усміх її — рожі квіт.

Вона обіцяла берегти сей вірш, як пам’ять про мене на все життя. Порадьте мені, що далі чинити, аби вона мене полюбила. Звиіііть мені, що я осмілився вам писати, але вже в мене така звичка, що з друзями поводжусь по-дружньому. Будьте здорові! Хай благословення господнє проллється на вас. Писано в Лейпцігу.

Гергард Набридальський1 магістрові Ортуїну Грацію

Шлю розмаїтії вітання і господа милосердного

прославляння.

Із мертвих він воскрес і вознісся до небес.

Велебний муже, повідомляю, що мені тут немило, і жалкую, що не зостався у вас у Кельні,, де я міг би мати більші успіхи. Ви-бо могли зробити з мене пречудового логіка і навіть деякою міргою піїта. У Кельні народ благочестивий, охоче вчащає до церкви і в неділеньку святу уважно слухав проповіді. І немає там такої гордині, як отут. Спудеї тут не оддають шани магістрам, а магістри зовсім не дбають про спудеїв, дозволяють їм ходити, як хочуть, і не носять каптурів. А коли в корчмах сидять за чарами з вином, то божаться, богохульничають і творять неподобства. Так, приміром, недавно один з них сказав, що хітон Христа в Трірі2 не є шата Христова, а старе й подерте рам’я, до того ж він говорив, що не вірить, нібито досі у світі зберігся волос пресвятої діви Марії. Інший сказав, що три царі в Кельні3, запевне, просто-напросто троє вестфальськихселян? і що меч і щит святого Михіаїла не його речі. Сказав він також, що індульгенціями братів-проповідників можна хіба що підтерти сідницю, бо сі ченці — шахраї, обдурюють жінок і селян. Тоді я не втерпів і заволав: «На кострище, на кострище сього єретика!» А він глузливо сміявся з мене. Далі я мовив: «Посмів би ти, мерзотнику, сказати отаке в Кельні, і почув би се магістр наш Гохштрат, котрий є інквізитор для викорчовування єретичних гидот». На се він відповів: «Гохштрат — триклята і злостива худобина»; далі він лихословив йому і сказав: «Ось Йогаїш Рейхлін — праведний чоловік, а чортівські богослови беззаконня скоїли, коли спалили його книгу «Очне дзеркало». Тоді я йому сказав таке: «Не смій се казати, бо в Премудрості, глава 8, написано: «Ііе судись із суддею, бо він судить, як каже справедливість». Адже ти бачиш, що в Паризькому університеті, де сидять велемудрі і ревні богослови, надто, непомильні в питаннях віри, винесли таку ж ухвалу, що й богослови в Кельні. Чого ради ти хочеш іти супроти всієї церкви?» На сеє він сказав, що паризькі богослови найнеспра-ведливіші судді у світі і взяли хабара у братів-проповідші-ків, а приніс їм гроші (до чого ж забрехався негідник!) побожний муж і найвченіший богослов Теодоріх із Ганди, посланець Кельнського університету. Опріч того, він мовив, вони не церква божая, а ті, про котрих каже псалом: «Возненавидів я зборище зловмисних і з нечестивими не сяду» 4. Вій ганьбив магістрів наших у Парижі за всі їхні вчинки і твердив, що Паризький університет — матір всілякого дурману, котрий там узяв початок і звідтіля поширився на Німеччину й Італію. Сія школа посіяла повсюдно забобон і дурисвітство, і всі, хто вчиться в Парижі, се йолопи і тупаки. Нарешті він доводив, що Талмуд не засуджений церквою. Сидів тоді там магістр наш Петро Мейєр, парох із Франкфурта, і сказав: «Я доведу, що сей чоловік — безпутний християнин і мислить не так, як велить церква. Свята Маріє! Ви розглагольствуєте про богослов’я, але нічого в ньому не тямите. Та й сам Рейхлін пе знає, де сказано, що Талмуд заборонений». Тоді той мерзотник запитав: «У якій-то книзі таке написано?» Магістр наш Петро сказав, що се можна прочитати в «Оплоті віри»5. На се нечистивець відповів, що «Оплот віри» — смердюча книга і нічого не варта, та й на неї посилаються тільки дурні і блазні. Тут я добряче налякався, бо магістр наш Петро так розлютувався, що руки його затряслися, а мене охопив страх, що він покалічить огудника, тому я сказав магістру: «Високошановний пане, будьте терпеливі, бо «хто терпеливий, той благорозумний» (Притчі Соломонові, 13). Дозвольте, щоб осквернитель пішов геть, бо він пропаде, «мов прах од вітру».6 Сей пустомеля багато базікає, а нічого не знає. Бо написано в Еклезіаста: «Дурень багато наговорить, так і сам чинить».7 Тоді той хулитель знову розпустив язика, гудячи братів-проповідииків, начебто сі цнотливі братчики скоїли в Берні мерзощі8, у що я нізащо в світі не повірю, і за се їх спалили на кострищі, і що вони, мовляв, всипали отруту в святе причастя і таким чином отруїли якогось імператора9. Далі плів він, що ордену сьому треба покласти кінець, інакше у вірі буде багато.сум’яття, бо орден сей є розсадник всілякого лиха, наговорив він іще цілу купу гидкої безліпиці. Кажу вам прямо, що я радо вернувся б у Кельн, бо з такими супостатами мені нічого тут чинити. «Нехай найде на них смерть; хай живими зійдуть вони в пекло», як каже співець псалмів10, бо ж вони — «діти гаспида»11. Якщо ваша воля, то я спершу здобуду тут учений ступінь, якщо ж ні, то одразу звідси виїду.