Листи темних людей [UK]

То не пояснив він Александра 4 до пуття,

Плаче за ним університетська громада,

Згоріла-бо науки лампада.

Світло навкруг він розсівав,

Ніхто так легко фраз не складав.

Піїтів він був лютий враг,

Громив їх завзято в пух і прах.

Вони-бо граматики не знають

І логіку, науку наук, зневажають.

Піїти у вірі неосвічені,

Через те од церкви уже одлучені.

І якщо хто з них душу не ісправить,

Того Гохштрат на вогнище відправить,

Рейхліна в суд він уя^е позиває І в єресі його там викриває,

Дай, боже, магістру царство небеснеє,

А піїтам клятим пекло вічнеє.

Вірш сей, по-моєму, прекрасний, лише не знаю, яким розміром складений, бо він написаний особливими розмірами, а я вмію читати тільки гекзаметр. Не допустіть, аби хто-небудь паплюжив ваші вірші. Тоя^ напишіть мені, а я буду заступатись за вас і готов навіть стати на поєдинок. Будьте здорові. З Мюнстера у Вестфалії.

20

Йоганн Світ лосів ач 1 магістрові Ортуїну Грацію

Велебний пане магістре, шлю вам стільки повітань, що ніхто не в силі їх полічити. Колись ви обіцяли, що будете мені пособляти, коли трапиться потреба, і висуватимете мене перед іншими; опріч того, ви казали, що я повинен сміло звертатись до вас, а ви підтримаєте мене, як брата рідного, і не покинете в біді. Отож я прохаю вас, заради господа бога, подайте мені тепер поміч, бо вона мені доконче потрібна, а ви легко се можете вдіяти. Тутешній ректор здихався одного помічника учителя і хоче прийняти на його місце іншого. Тому соблаговоліть написати мені поручительського листа, аби він зболив прийняти мене на се місце. Нема в мене тепер більпіе грошей, бо я витратив усі, а такоя^ купив собі книги й черевики. Ви добре знаєте, що я милістю божою чоловік учений. Бо в час вашого перебування в Девентері я вчився там у другому класі, опісля один рік проживав у Кельні, так що сповнив усі умови, аби здобути ступінь бакалавра, і одержав би сей ступінь у день святого Михаїла2, якби тільки були в мене гроші. Умію також пояснювати учням «Граматичні настанови для хлопців»3, читати з ними «Малий твір», частину другу 4. Умію читати вірші так, як ви мене сього навчили: обізнаний з усіма трактатами Петра Іспанського і «Нарисом з натуральної філософії» 5. Окрім того, я співаю, розбираюсь у музиці хоралів і фігуралів, причому співаю басом і можу взяти найнижчу ноту.. Все се пишу вам не задля самохвальства, а тому простіть мені. ГІрипоручаю вас богу всемогутньому. Будьте здорові. Писано в Цволле 6.

21

Магістр Копрад із Цвіккау здоровить магістра Ортуїна Грація

Нещодавно ви писали^ мені про вашу коханку, як глибоко її кохаєте і як вона вас кохає і присилає вам вінки, носовички, пояси й інші дарунки на згадку, причому не бере з вас грошей, як се чинять жінки легкої поведенції. А коли її мужа нема вдома, вчащаєте до неї, і вона завсіди сим дуже задоволена. А ще ви признались, що зійшлися з нею тричі підряд, раз стоячи за вхідними дверима і перед сим ділом заспівавши: «Підніміть, володарі, ворота ваші!»1 У сю хвилю надійшов її муж, і ви дали драла чорним ходом через сад. Отож тепер я хочу написати вам про свої удйчі в любощах: G і в мене коханка. Вона жінка благо-образна й багата. І чудово сталось, що я познайомився з нею, а наштовхнув мене на теє один молодик, друг єпис-копа. Я з місця закохався в неї напропале, так що вдень не йшла в мене іііяка робота, а вночі не спалось і не лвжалось. А коли я заснув, то кричав уві сні: «Доротеє, Дорогеє, Дорогеє!»—так що спудеї, котрі живуть у бурсі, почувши се, прокинулись і заволали: «Велебний магістре, чому так кричите? Якщо хочете висповідатись, то ми приведемо сповідника». Вони-бо гадали, що я при смерті і кличу святу Доротею та інших святих, а я тоді сильно засоромився. Коли я приходив до моєї коханки, то був такий наляканий, що не міг навіть очей звести на неї і шарівся по вуха. Нарешті вона сказала: «Ах, пане магістре. Чом ви такі соромливі?» І часто питала мене про причини моєї соромливості. Я відповідав, що не смію сказати; але вона хотіла дізнатися і не збиралась мене одпустити, покіль не скажу. І сказала, іцо не погнівається на мене, навіть якби я сказав їй щось дуже непристойне. Тоді я осмілився і одкрив їй свої таємниці. Бо ви сказали мені колись, коли читали нам «Науку любощів» Овідія, що коханці повинні бути одважиі, немов воїни, інакше вони ні до чого. І я сказав їй: «Ласкава моя пані, змилуйтеся надо мною, ради бога, і вибачайте ради честі вашої. Я вас люблю і вибрав вас з-поміж дочок людських, бо ви вродливиця і немає плямочки на вас. Ви найпрекрасніша з усіх жінок, котрі живуть на сьому світі» 2. Тоді вона залилася сміхом і сказала: «Слава богу, ви вмієте дуже гречно говорити, ніколи б у се не повірила». Після сього я частенько бував у неї вдома, і ми разом попивали вино. А в церкві я ставав так, аби міг на неї дивитись, та й вона на мене зиркала, неначе хотіла своїми очима мене просвердлити. А нещодавно я попрохав її сильно, щоб явила мені свою прихильність. На се вона відповіла, що я її не люблю. А я поклявся, що люблю її, як рідну матінку, і вчиню все, аби їй догодити, навіть ціною свого життя. Тоді моя прекрасна кохана сказала: «Якщо ви мене достоту любите, то повинні, як тільки споночіє, ради мене цілувати оцей намальований на моєму домі хрестик». І я чинив се так багато днів. Одного разу прийшов хтось і намазав хрест сей лайном. А я, цілуючи його, за-квецяв собі рот, зуби і ніс. Тяжко тоді на неї за се розсердився, але вона забожилась всіма святими, що се не вона вчинила. І вірю їй, бо ж бачить бог, вона жінка благопристойна. Я мав підозру на одного з колег і, як тільки зможу дізнатись, що се він учинив, дорого він мені заплатить за сі мерзощі. А вона тепер стала до мене набагато ласкавішою, ніж раніше. Уповаю, що скоро матиму її. Не так давно хтось сказав їй, що я піїт, і вона озвалася: «Чула, що ви удатний піїт, тим-то ви повинні скласти для мене якийсь вірш». Я склав такий вірш і увечері заспівав у неї під вікном, аби вона почула, а опісля переклав його німецькою мовою. Ось моя поезія: