Сюрпризи долі
- Автор: Гата Ева
- Язык: украинский
- Год: Мультимедийное издательство Стрельбицкого
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Сюрпризи долі». Краткое содержание книги:
— Звідки ти?! — вигукнув з подивом.
— Ти казав, що любиш сюрпризи, от я і вирішила привітати тебе з уродинами.
— Дуже мило з твого боку, — збентежено промовив господар, — ну, тоді заходь.
Жінка не відходила ні на крок і з подивом продовжувала оглядати Олену.
— Познайомся, люба, це дружина мого приятеля з моєї Батьківщини, в якого я колись жив, — Олена, — промовив Жан французькою, але все було зрозуміло.
Жінка простягла руку для привітання.
— А це, Олено, моя дружина Марі, — продовжував Жан.
Земля захиталася під ногами. Як можна бути такою наївною, таж він одружений. Що тепер? Кров прилинула до обличчя. Олена хотіла розчинитися в повітрі, стати невидимою, зникнути з цього місця.
— Заходь і почувайся як удома, — запросив неждану гостю Жан.
Олена зайшла в вітальню. Кімната обставлена скромно, але зі смаком. На стіні висіло багато картин. У кутку заховався старовинний креденс з порцеляновим посудом, посередині стояв великий дубовий стіл, укритий ажурною серветкою. Збоку протягав обійми м’який куток, гостинно запрошуючи сісти.
— Ти на довго до нас? — запитав Жан.
— Тепер не знаю, — збентежено промовила Олена.
— Я не встиг тобі написати останні новини, два місяці тому одружився.
— Так, ти мені цього не написав.
— Моя дружина нічого не розуміє нашою мовою, сміливо можеш говорити усе, що заманеться. Ти мені так і не сказала, яким вітром тебе до нас занесло?
— Я хотіла привітати тебе з уродинами, — крізь сльози промовила Олена.
— Ну то в чім річ, чому не вітаєш? — посміхнувся Жан, — але ні, ліпше зроби це ввечері. Прийдуть мої батьки і сусід Пантелій, я тобі про нього розповідав. А зараз може хочеш прийняти душ з дороги і трохи відпочити? Марі приготує тобі кімнату нагорі.
«Що я тут роблю?» — у розпачі думала Олена, змиваючи сльози в лазничці. Їй здавалося, що перебуває в кошмарному сні, який так зненацька розпочався.
Вона прослизнула в свій покій і замкнулася, щоб нікого не бачити. Гострий біль роздирав груди. Олена впала на ліжко і втупилася в стелю. У голові — суцільний хаос. Зрозуміло, тут залишатися не можна. Треба йти, але куди? Може встигнути ще на автобус і поїхати з усіма до Лурда? Проте вже замало часу, щоб повернутися на Конкорд. А, може, ні?
Олена швидко встала і почала складати речі. «Якщо за дві години доберуся, то ще встигну на автобус. А якщо ні? Куди я подінуся на ніч у Парижі?».
Хтось застукав у двері. На порозі стояв Жан.
— Пішли, вип’єш кави.
— Мені не хочеться, — сумно відповіла Олена.
— Пробач, завжди треба бути готовим до сюрпризів.
— Я це зрозуміла, тому хочу попросити про одну річ.
— Яку?
— Знайди мені недорогий готель у Парижі. Я не можу залишатися тут ні хвилі.
— На скільки днів?
— Чотири ночі.
— Цю ніч ти переночуєш у моєму домі!
— Ні, мені треба негайно йти, я не можу тут залишатися.
— Зрозумій, що подумає моя дружина, якщо ти зараз підеш геть? Переночуєш одну ніч у нашому домі, а завтра скажеш, що маєш якісь домовленості й повинна поїхати. Я їй розповів, що ти приїхала до Парижа в справах і лише на день завітала до нас привітати мене з уродинами.
— Який ти егоїст! Ти про все розпорядився без мене! — зірвалася Олена, — Тобі головне, щоб не здогадалася твоя дружина, а на мене тобі наплювати!
— Тихо, тихо, не влаштовуй істерик. Мені ще не вистачає скандалів, — Жан схопив її за плечі, намагаючись заштовхати в кімнату й зачинити двері.
Жінка обм’якла в його руках і гірко заплакала.
— Як ти міг так зі мною вчинити, — крізь сльози схлипувала Олена.
— А що я такого зробив?
— Як що? А одруження — це, по-твоєму, ніщо?
— Я ж тобі не присягав на вірність, та й, зрештою, ти ж заміжня.
— Я ж хотіла за тобою йти на край світу, хіба ти не пам’ятаєш?
— Мало що говорять у пориві пристрасті.
— Якою я була сліпою, я так легковажно повірила тобі.
— Послухай, я тобі нічого не обіцяв і прошу нічого від мене не вимагати, а зараз ти нікуди не підеш, зрозуміла? — гостро промовив Жан. — А тепер заспокойся і поспи.
Олена з ненавистю штовхнула Жана в груди, випихаючи з кімнати, і замкнула двері на ключ. Потім упала лицем на ліжко. На душі було так бридко, наче хтось вилив туди відро помиїв. Їй хотілося вити від туги і розпачу, сльози котилися градом, а груди стискали спазми.
Важкі думи, рясні сльози, фізична і душевна втома вщент її вимучили, очі почали злипатися і вона поринула в сон.
Розбудив стук у двері.