Суспільно-політичні твори

Нам не вдалося встановити, чи йдеться про різних осіб, чи це все ті ж полтавські семінаристи, що стали харківськими студентами. Але немає сумніву, що це родичі Миколи і що він цікавився їхніми справами, сприяв їм.

Залучаючи молодь до гурткової роботи, Микола Міхновський разом із тим прагнув відгородити її від впливу традиційного українофільства. Сергій Шемет згадує про різкі статті в галицькій пресі, які писав Микола Міхновський і які викликали незадоволення старих українофілів[124]. Загалом, констатує С. Наумов, у Західній Україні тарасівці опублікували сотні художніх, критичних і публіцистичних творів, чим зробили чималий внесок у створення української публіцистичної літератури[125]. Потім газети й журнали з цими статтями, як і багато інших галицьких видань, переправлялися нелегальними каналами на Наддніпрянщину і сприяли зростанню національної самосвідомості українського населення, політизації українського руху. Самі члени «Братства» виступали в ролі кур’єрів, доставляючи на Наддніпрянщину нелегальну літературу, налагоджуючи зв’язки з галицькими діячами. Простежуючи у другій половині 90-х рр. канали нелегальних поставок з-за кордону у Наддніпрянську Україну забороненої літератури, поліція зафіксувала поїздки з цією метою до Галичини й Миколи Міхновського[126]. У другій половині 90-х рр. Микола Міхновський взагалі був ключовою фігурою в збиранні й поширенні в молодіжному середовищі української літератури і нелегальних видань. Про це, зокрема, свідчить його лист Борису Грінченку від 9 травня 1897 р., у якому він повідомляє, що «колишні функції Школиченка (псевдонім Мусія Кононенка. — Ф. Т.) щодо складу обняв не п. Тимченко, як думалось попереду, а я». Далі у листі Міхновський просить Грінченка «давать мені Ваші красні видання в такій кількості примірників, як Ви узнаєте можливим [i] визначити термін, коли маю Вам сплачувати за дані книги гроші». Як бачимо, Міхновський перебрав на себе досить складну й відповідальну організаційну роботу. Йому доводилося не лише домовлятися про пересилку й доставку по легальних і нелегальних каналах літератури з різних міст і від різних авторів, а й поширювати її серед читачів, вирішуючи при цьому численні фінансові проблеми. Нарешті, він виконував і особливо небезпечну роботу щодо забезпечення доставки літератури з-за кордону. «.. .З свого боку, — писав Міхновський Грінченку, — я, певне, буду й Вам корисним, бо матиму закордонні видання, яких у Вас не буде, і взагалі, матиму найріжніші видання. Коли Вам що потрібно буде — віддаватиму Вам на своїх умовах». В іншому листі, вже від 1 липня 1897 р., Микола Міхновськмй повідомляє Бориса Грінченка, що одержав від нього посилку з книгами і замовляє ще по 25-100 примірників його творів «Думи Кобзарські», «Пісні та думи», «Хатка у балці» та ін.[127].