Суспільно-політичні твори
- Автор: Міхновський Микола Іванович
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Смолоскип
- ISBN: 978-966-7173-09-9
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Суспільно-політичні твори». Краткое содержание книги:
Видання буде корисним не тільки професійним історикам та політологам, а й усім тим, хто цікавиться історією та політичною ідеологією України.
Видання здійснено за фінансового сприяння Фундації родини Чопівських (Юрій Чопівський, США)
Ці слова могли сприйматися (і багатьма сприймалися) як відповідь Лесі Українки на проблему єдності українських і російських демократів, принаймні, до тих пір, поки існуватиме Російська імперія — цей грандіозний єгипетський храм. «Коли ж загине новий Вавілон?», — запитує поетка у іншому творі. Ці її думки були надзвичайно близькими Миколі Міхновському, який з самого початку своєї діяльності відкидав ідею «братань» і «дружб» поневолювачів із поневоленими. Таким чином, Леся Українка своїм шляхом ішла у тому ж напрямку, у якому йшов і Іван Франко, і Микола Міхновський.
Але все це було вже на початку ХХ ст., коли Міхновський жив у Харкові. У Києві ж наприкінці ХІХ ст. йому разом з іншими членами місцевої філії «Братства тарасівців» та національно зорієнтованими студентами довелося вперто протистояти посиленню марксистського впливу на молодь, який, серед усього іншого, втілювався і в особистості Лесі Українки. За даними, які навів у своїх споминах Ю. Коллард, націоналістична частина студентської громади Києва у 1896 р. посилилася за рахунок групи першокурсників. По суті, виникла нова громада. Очолював її спочатку Василь Доманицький, а через деякий час — Василь Совачев[116].
Поява Василя Совачева у колі лідерів студентського руху — ще одна загадка сімейного клану Міхновських. Василь був сином старшої сестри Міхновського Олімпіади і Якова Совачева (наступника Івана Івановича Міхновського у турівській парафії), тобто рідним племінником Миколи. Перш ніж стати студентом медичного факультету Київського університету, де він навчався у 1896-1902 рр., Василь закінчив військове училище і певний час служив у російській армії. Від Миколи — свого дядька — він був лише на три роки молодшим. Цілком можливо, що поява Василя Совачева біля керівництва громади була зв’язана з ініціативою Миколи Міхновського, який добре знав свого племінника не лише по канікулярних враженнях. Деякий час вони навчалися разом (правда, у різних класах) у Прилуцькій чоловічій гімназії.
За даними Ю. Колларда, Українську студентську громаду в Києві Василь Совачев очолював до 1898 р. Це був початок його участі в українському національному русі, зокрема у його самостійницькій течії, у руслі якої він перебував усе своє життя. Після нього на чолі громади став студент-правник Андрій Лівицький, якому вдалося зібрати воєдино розпорошені студентські групи. Але то був інший час, і Миколи Міхновського вже не було в столиці України.
Матеріалів, що розкривають роботу Міхновського у «Братстві тарасівців» у другій половині 90-х рр., збереглося небагато, але вони свідчать, що він був причетний до всіх важливих акцій організації. Є достатні підстави вважати роботу Миколи Міхновського (як і інших тарасівців) у студентських, семінарійних та гімназичних гуртках виконанням місії членів «Братства». Молодь була головним об’ єктом агітаційної роботи тарасівців. Але, звичайно, не лише молодь і не лише у столиці. Зафіксовані поїздки членів «Братства» в регіони для ведення там агітаційної роботи. Так, у травні 1897 р. провідні тарасівці на кошти цукрозаводчика, українського патріота В. Си-миренка роз’їхалися по Україні для «роботи політичної». Микола Міхнов-ський був відряджений на Лівобережжя[117].
Деякі тарасівці створювали осередки своєї організації або підпорядковані «Братству» групи за місцем свого минулого проживання, буваючи там у батьків, родичів чи друзів під час канікул, відпусток тощо. Цей процес тривав і в другій половині 90-х років. Саме як цілеспрямовану роботу у цьому напрямку можна характеризувати заснований у 1896 р. молодіжний гурток у Лубнах, який місцеве начальство слушно називало «дітьми Шемета»[118]. Поліція вважала, що посередником у стосунках «центральної групи українофілів із лубенським українофільським гуртком» був Володимир Шемет, який доставляв членам гуртка під час відвідин батьків «заборонені закордонні видання з київського складу»[119]. Немає сумніву, що до створення лубенського гуртка був причетний не лише Володимир Шемет із його братами Сергієм і Миколою, а й Микола Міхновський — як один з організаторів або добре обізнаний радник.
116
Коллард Ю. Вказ. праця. — С. 25-26.
117
Козуб С. Вказ. праця. — С. 18.
118
Лотоцький О. Сторінки минулого.— Варшава, 1933. — Ч. 2. — С. 75.
119
Центральний державний історичний архів україни (далі — ЦДІА), м. Київ. — Ф. 442. — Оп. 850. — Спр. 47. — Арк. 1.