Суспільно-політичні твори
- Автор: Міхновський Микола Іванович
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Смолоскип
- ISBN: 978-966-7173-09-9
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Суспільно-політичні твори». Краткое содержание книги:
Видання буде корисним не тільки професійним історикам та політологам, а й усім тим, хто цікавиться історією та політичною ідеологією України.
Видання здійснено за фінансового сприяння Фундації родини Чопівських (Юрій Чопівський, США)
Таким чином, розпад громади був результатом гострих суперечок між її членами. В цих дискусіях у кожної зі сторін були авторитетні союзники, вагомі аргументи. Але були і реалії життя, яке на очах змінювалося і не вписувалися у схеми найвищих авторитетів. А це вже вимагало самостійних оцінок, висновків, а головне — підштовхувало до конкретних дій. В кінцевому рахунку, ці дискусії сприяли кристалізації поглядів сторін, а зрештою — свідчили про диференціацію українського руху. Без такої диференціації був неможливий його дальший поступ.
В цих дискусіях формувалося ціле покоління українських політиків, громадських діячів, подвижників національної культури. Одним з них був Микола Міхновський.
Навесні 1895 р. Микола Міхновський закінчив курс навчання на юридичному факультеті Київського університету і, маючи ґрунтовну фахову підготовку, а разом з тим — великий досвід роботи у «Братстві тарасівців» і студентській громаді, впевнено вступив у цілком самостійне життя.
Ці перші кроки були пов’язані з Києвом, де Міхновський жив до початку 1899 р.
У політичній історії України 90-ті роки ХІХ ст. займають особливе місце. Українське суспільство у ході складної й хворобливої внутрішньої еволюції відходило від аполітичних і напівлегальних форм вияву своїх інтересів і впритул підійшло до створення політичних партій з чіткими програмними принципами та ідеологічними орієнтирами. Молодь перебувала на вістрі цих процесів. Вона вперто тягнулася до політики, відкидаючи нерішучість і непослідовність старшого покоління.
Своєрідним чином процес розмежування в українському суспільстві прискорювали зовнішні фактори. У 1897 р. у Києві був організований Союз боротьби за визволення робітничого класу, члени якого вважали себе частиною загальноросійського робітничого руху і поділяли марксистські погляди. У 1897-1898 рр. відбулося оформлення двох російських політичних партій — соціалістів-революціонерів і соціал-демократів, які діяли на нелегальній основі. Ці партії претендували на роль всеросійських і, оперуючи інтернаціоналістськими гаслами, прагнули взяти під свій вплив українську молодь. Лідерам українських старих громад у цих умовах загрожувала небезпека залишитися «генералами без армії», а українському народу — без власної політичної еліти. Ця перспектива викликала збурення в українському суспільстві. Зокрема, вона дуже хвилювала Івана Франка, який у рецензії на книгу А. Фаресова «Народники і марксисти», написаній у 1899 р., назвав російський соціал-демократизм «для українства далеко гіршим ворогом, ніж російське самодержавіє і російська цензура. Бо коли самодержавний тиск є тиском фізичної сили і, так сказати, в’яже руки, то соціал-демократизм краде душі, напоює їх густими і фальшивими доктринами і відвертає від праці на ріднім грунті»[100].
У той же час надихаючий приклад для наддніпрянських українців продовжувала давати Галичина: восени 1895 р. Русько-українська радикальна партія включила до своєї програми вимогу незалежності України і від Австро-Угорщини, і від Росії; у 1899 р. оформляються Українська національно-демократична та Українська соціал-демократична партії, які також стали на позиції державної самостійності України. Павло Тучапський, активний учасник перших українських гуртків соціалістичного спрямування в Києві, у своїх спогадах зазначав, що «інтерес до Галичини» на кінець 90-х рр. «перейшов у справжнє захоплення»[101].
Життя Миколи Міхновського у Києві після закінчення університету в літературі фактично не описане. Навіть його знайомі, що знали Миколу особисто, обійшли ці роки своєю увагою. Сергій Шемет, наприклад, у своїй посмертній згадці про Миколу Міхновського, розповідаючи про цей період його життя, обмежився короткою фразою: «Кілька років по закінченні науки прийшлося Міхновському віддати своїм особистим справам, тяжкій боротьбі за існування...»[102].
Справді, після закінчення Київського університету перед Миколою Міхновським постала проблема працевлаштування. Молодий випускник зумів її досить швидко вирішити. Йому вдалося знайти місце у одній з київських адвокатських контор, де він почав працювати помічником присяжного повірника. Саме на цій посаді Микола Міхновський сформувався як першокласний адвокат. Він брав участь у різних судових справах, у тому числі і досить складних. Відточуючи свою професійну майстерність, молодий юрист із задоволенням допомагав своїм товаришам по українському руху. Так, наприкінці 1898 р., коли Міхновський сам перебував у скрутному становищі, він запропонував свої послуги Борису Грінченку, який зазнавав переслідувань влади[103]. Мабуть, це непоодинокий випадок у київський період життя Міхновського.
100
ФранкоІ. Рец. кн.: А. Фаресов. Народники и марксистці. — У вид.: Франко І. Зібр. творів: У 50 т. — Т. 45. — К., 1988. — С. 272.
101
Тучапский П. Из пережитого. — Одесса, 1923. — С. 30-31.
102
Шемет С. Вказ. праця. — С. 6.
103
Невідомі документи про Миколу Міхновського (Вступна стаття, підготовка документів до друку та примітки Сергія Квіта) // Українські проблеми. — 1994. — № 2. — С. 97-98.