Літа зрілості короля Генріха IV

Анрі бачив, що давня сила й рішучість покинули її. Він виправдовував це її станом. А його власне вагання — чого він вагається? Важко знайти іншу причину, крім фінансів королівства, тієї величезної суми, що він винен великому герцогові Тосканському. Отож хто найкраще міг допомогти йому? Він викликав до себе Роні. Щирий слуга свого владаря, він такий відданий і такий тверезий, що, певно, вже забув про свою сутичку з герцогинею де Бофор. А коли й не забув, то ця сутичка, така безглузда й жорстока, не могла не змусити його тверезу голову замислитись. «Він тепер буде приступнішнй, ніж доти, — не тому, що серце його злагідніло, ні, сама служба вимагає від пана де Роні, щоб він полегшував мої клопоти, а не примножував їх». Так міркував Анрі, викликаючи до себе міністра.

Анрі, й сам не знаючи чому, почав цю розмову якось засоромлено. Обережно, кружним шляхом підійшов він до своїх шлюбних планів, ніби то не його плани, а те, що наказує добробут держави. Навіть папа ставить його перед такою необхідністю, бо нарешті погоджується розірвати його шлюб.

— Якби все робилось так, як мені бажається, то моя майбутня обраниця мала б усі сім головних чеснот відразу і крім вроди, чесності, спокійної вдачі, жвавого розуму, високого роду й плідності лона володіла б іще й великими багатствами. Але така, мабуть, народиться не скоро, — сказав він, сподіваючись на підбадьорливу відповідь. Проте не дочекався її.

— Поміркуймо-но вдвох, — попросив Анрі, але мусив сам перебрати цілу низку принцес — іспанських, німецьких і зі свого власного роду. З семи чеснот кожна могла похвалитись лиш небагатьма, за протестанток і взагалі не могло бути мови. Правда, в герцога у Флоренції є нібито дуже вродлива небога, рожева й білява. — Але вона, знов же з поріддя старої королеви Катерини, що завдала стільки шкоди і королівству, й мені.

Найгіршого Анрі в такий спосіб уникнув. Тепер настала черга щирого слуги, і той здивував-таки свого владаря. Бо не суперечив. Явно супроти своєї натури він висловив думку, що ні багатство, ні королівський рід не обов'язкові. Король хоче мати таку дружину, щоб подобалась йому й народжувала йому дітей. Тож хай оголосить по всьому королівству, щоб усі батьки, котрі мають гарних і здорових дочок віком від сімнадцяти до двадцяти років, попривозили їх до столиці.

Від сімнадцяти до двадцяти. Габрієль давно переступила ці межі. Анрі зрозумів, що цей новий Роні перебільшує свою поступливість, аби відстрашити його. Бажанням короля він надавав казкової подоби: барки, що з усього королівства звозять дочок на оглядини, і дівчата, зібрані в якомусь домі під пильною охороною, щоб король міг натішити очі. А коли він надивиться на них досхочу, вивчить найпотаємніші їхні принади, тоді зможе з певністю вибрати ту, котра народить йому найкращих синів.

— А втім, — додав пан де Роні, перейшовши від казки, від іронії до свого завсідного напутливого тону, — а втім, високі особи й видатні державці часом зачинали дуже хирлявих дітей, і прикладів цього вистачає.