Літа зрілості короля Генріха IV
- Автор: Манн Генрих
- Серия: Вершини світового письменства #54
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Літа зрілості короля Генріха IV». Краткое содержание книги:
А сестра відчувала: «Отже, ми маємо одне одного, як завжди, і хай кінець уже близько. Тричі смерть здіймала руку на тебе. Ти уникав її замахів — і хвороби, й ножа завдяки давньому досвідові з нею; та годі вже ризикувати. Зречися, любий брате, чарівної Габрієлі, бо вона коштуватиме тобі життя. Ми ж мали досить часу, щоб упокоритись. Одначе ти зостався молодим, твоя внутрішня стійкість не піддається літам, тебе ніщо по-справжньому не зачіпає. Ти не можеш зів'янути — можеш тільки зломитися. І невже я, отака втомлена, ще побачу, як ти лежатимеш на своєму парадному ложі з хрестом у складених руках?»
Анрі помітив, що вона здригнулася злякано. Відхиливши голову, він допитливо глянув їй у обличчя, а вона — йому. Очі в обох сухі. Де ви, сльози, де ті дні, коли ми сперечались, мирились, були добрі чи лихі, і нам легко й плакалось, і сміялося?
Чарівна Габрієль перемінила свою всім відому вдачу: стала примхлива. Хоч їй не нездужалось, вона цілий тиждень нікого до себе не впускала — замкнула навіть потайний хід зі свого дому до Лувру. Анрі посилав до неї пажа Сабле, щоб той спитав, чого вона жадає. Вона відказала, що має досить мороки зі своїми астрологами, від них у неї аж голова пухне. Юний Гійом схилив коліно й попросив вислухати його. Годі, нетерпляче гримнула вона й вигнала його. В ті дні її цікавили тільки її ворожбити.
Анрі боявся впливу таких людей. Він сказав:
— Вони брехатимуть доти, поки врешті, чого доброго, ще скажуть правду.
Через таку думку його зустріч із ними навряд чи минулась би спокійно, тому він попросив свою сестру сходити туди. Катрін подалася потайним ходом і стукала в двері, аж поки їй відчинили. Вона тихенько ввійшла до кімнати в позавішуваними вікнами, звідки чулися голоси. Одна-однісінька свічка освітлювала звіздаря, ворожку на картах і ще одного, що читав по лініях руки. Бідолашна красуня віддавала себе на поталу цим трьом мудрецям і без спротиву вислухувала їхні вироки, від яких інколи аж стогнала. Катрін пройняв глибокий жаль. «До чого ми дійдемо…» — часто казала вона віднедавна; і жінки, яку вона вважала найщасливішою в світі, ці слова, на жаль, стосувалися.
Три ворожбити були кожне у відповідному уборі; та ні мантія й шпичастий ковпак, ні маска, ні поважність, гідна лікаря, не допомагали їм тлумачити бодай один знак чи образ ясно: замість певності вони навіювали тільки сумніви та невиразні страхи, від яких і стогнала їхня жертва. Бідолашна знала тільки свій молитовник, і для неї моторошне було вже саме гортання таких грубезних фоліантів, а гороскоп нічого не відкривав їй, крім того, що вона буде одружена тільки раз. Чи зорі мають на думці її шлюб із паном де Ліанкуром? Шлюб, так і не здійснений і оголошений недійсним? А з її руки начитано, що вона помре молодою, так і не виконавши свого призначення, — в тому разі, коли народить ще одну дитину. Вона відсмикнула руку й судомно зціпила її. Марно — саме в ту миті, ворожка в масці так перемішала розкладені карти, що вони аж полетіли додолу. А Габрієль вибігла з кімнати.
Її перехопила сестра короля й відвела до найдальшої кімнатки, замикаючи за собою всі двері.
— Моя люба, я тепер ще певніша, що ви досягнете своєї мети, — сказала Катрін, бажаючи їй цього так само щиро, як і досі.
Габрієль шепнула безгучно:
— Мій гороскоп і лінії руки віщують інше, не кажучи вже за карти.
— А воля короля? — заперечила приятелька.
Габрієль — ледь чутно:
— Не поможе.
Її високість сестра короля:
— Вас одурено. Я шаную всі таємниці неба, але три ворожбити, всі троє заздрісні одне на одного, не могли б віщувати однаково, якби не були підмовлені наперед.
Габрієль, гірко схлипнувши:
— І все ж вони сказали правду. Те дитя, що не дозволить мені виконати своє призначення, я вже ношу під серцем. — І зразу вчепилась у плече приятельці, заблагала: — Не кажіть нічого!
Катрін поцілувала її.
— Адже тепер усе добре! — запевнила вона, ласкаво всміхнувшись.
Та Габрієль не вірила.
— Ця дитина — мій фатум, — наполягала вона. Катрін наостанці порадила їй більш не відштовхувати юного Сабле, а вислухати те, що він придумав. Бо він сміливий і відданий.
— Він нічого не може зробити для мене.
— Він же склав пісню про тебе, чарівна Габрієль. Її співають по всьому королівству. А що, як він піде й скличе їх?