Новітнє вчення про тлумачення правових актів

4. Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в постанові у справі про стягнення заборгованості з внесення плати за надані житлово-комунальні послуги від 20 червня 2012 р. дійшла висновку про те, що боржник має нести відповідальність, передбачену ч. 2 ст 625 ЦК. При цьому Судова палата зазначила, що це законодавче положення «кореспондується із закріпленими в п. 3 ч. 1 ст. 96 ЦПК України нормами, відповідно до яких однією з вимог, за якими може бути видано судовий наказ, є вимога про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості». Стосовно «кореспондується» слід замітити, що таке мотивування є неправильним, оскільки будь-який зв’язок між названими законодавчими положеннями, що міг би бути позначений як «кореспонденція», є відсутнім. Треба було зазначити на те, що правові норми, які текстуально закріплені в ч. 2 ст. 625 ЦК, погоджуються з правовими нормами, що логічно закріплені в п. 3 ч. 1 ст. 96 ЦПК і виявляються при тлумаченні за допомогою висновку від наступного правового явища (процесуального повноваження суду) до попереднього — матеріального права житлово-комунального підприємства на стягнення суми індексації і трьох процентів річних і обов’язку послугоодержувача, що кореспондують зазначеному. Не виключено, правда, що Судова палата не визнавала існування цих логічно закріплених у п. 3 ч. 1 ст. 96 ЦПК норм, а тільки вказала на те, що п. 3 ч. 1 ст. 96 ЦПК встановлює спеціальний процесуальний порядок реалізації матеріального права, передбаченого ч. 2 ст. 625 ЦК, на випадок, коли кредитором у відповідному зобов’язанні є юридична особа, що надає житлово-комунальні послуги, а боржник оплату цих послуг прострочив. І цей зв’язок між матеріальними і процесуальними нормами Судова палата позначила як кореспонденцію. Тож і наука, і судова практика можуть подумати над вибором — і далі шукати в подібних випадках кореспонденцію чи визнати існування логічно закріплених в актах законодавства правових норм, що виявляються при тлумаченні за допомогою висновку від наступного правового явища до попереднього або навпаки.