Новітнє вчення про тлумачення правових актів
- Автор: Коллектив авторів
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Право
- ISBN: 978-966-458-424-8
- Жанр: право
Электронная книга - «Новітнє вчення про тлумачення правових актів». Краткое содержание книги:
§ 80. Виявлення із процесуальних норм за допомогою висновку від наступного правового явища до попереднього матеріальних норм
Із процесуальних правових норм, що надають суду повноваження визначити обсяг певного матеріального права чи обов’язку позивача чи відповідача випливають і за допомогою висновку від наступного правового явища до попереднього виявляються відповідні матеріально-правові норми.
1. Відповідно до ст. 22 Закону «Про захист прав споживачів» у разі задоволення вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди. У цьому законодавчому положенні текстуально закріплюється норма процесуального права. Але із цього ж положення випливає і за допомогою висновку від наступного правового явища (процесуального повноваження суду) до попереднього виявляється логічно закріплена в цьому законодавчому положенні цивільно-правова норма, що надає споживачу, права якого порушено і якому цим завдано майнової шкоди, право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Здавалося б, тут здійснено елементарну логічну операцію з нормативним положенням. Але ж фактом є та обставина, що судова практика не сприйняла положення ст. 22 Закону «Про захист прав споживачів» як таке, що встановлює цивільно-правову норму. Можна погодитись з тим, що частково ця позиція обумовлена побоюванням того, що в суд хлине величезна кількість позовних заяв споживачів про стягнення моральної шкоди. Але не в останню чергу опрацьована судами правова позиція обумовлена недостатнім розумінням того, що зміст ст. 22 Закону «Про захист прав споживачів» не обмежується текстуально закріпленою в ній процесуальною нормою, а тому необхідно за допомогою висновку від наступного правового явища до попереднього виявити логічно закріплену цивільно-правову норму, що надає споживачам право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої порушенням їх прав.
2. Процесуальне повноваження суду зменшити розмір неустойки, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, текстуально закріплене в ч. 3 ст. 551 ЦК. Не слід, однак, думати, що юридичний зміст цього законодавчого положення зводиться до цієї процесуальної норми. Із ч. 3 ст. 551 ЦК випливає і за допомогою висновку від наступного правового явища (процесуального повноваження суду зменшити розмір неустойки, що визначений відповідно до норм цивільного права та умов договору) до попереднього виявляється логічно закріплена в ч. 3 ст. 551 ЦК цивільно-правова норма, що надає боржнику право вимагати зменшення розміру неустойки, яку він зобов’язаний сплатити на користь кредитора, а обсяг відповідного права кредитора передбачає зменшити в розмірі, що визначається судом. Це — повноцінна цивільно-правова норма, незастосування чи неправильне застосування якої може бути підставою для зміни судового рішення.
Подібні процесуальні повноваження суду встановлені ч. 2 ст. 616 ЦК («суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов’язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення»), ч. 1 ст. 233 ГК («у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій»), ч. 2 ст. 233 ГК («якщо порушення зобов’язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій»). У цих законодавчих положеннях текстуально закріплюються норми процесуального права, але у їх змісті присутні і норми матеріального (цивільного, господарського) права. Вони закріплені лише логічно, а при тлумаченні виявляються за допомогою висновків від наступного до попереднього правового явища.
3. Норми матеріального (трудового) права логічно закріплюються в положеннях частини першої («суд при визначенні розміру шкоди, що підлягає покриттю, крім прямої дійсної шкоди, враховує ступінь вини працівника і ту конкретну обстановку, за якої шкоду було заподіяно. Коли шкода стала наслідком не лише винної поведінки працівника, але й відсутності умов, що забезпечують збереження матеріальних цінностей, розмір покриття повинен бути відповідно зменшений») і частини другої («суд може зменшити розмір покриття шкоди, заподіяної працівником, залежно від його майнового стану, за винятком випадків, коли шкода заподіяна злочинними діями працівника, вчиненими з корисливою метою») ст. 137 КЗпП, у яких текстуально закріплюються процесуальні повноваження суду, що розглядає справу про стягнення з працівника прямої дійсної шкоди, завданої підприємству, установі, організації. Та обставина, що логічно закріплені в ст. 137 КЗпП правові норми виявляються при тлумаченні за допомогою висновку від наступного правового явища до попереднього, не виключає їх переважного застосування як спеціальних норм перед загальними нормами, що визначають межі матеріальної відповідальності працівників та порядок визначення розміру прямої дійсної шкоди.