Пожежник
- Автор: Хилл Джо
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: ТОВ «Видавнича група КМ-БУКС»
- ISBN: 978-617-7489-78-7
- Переводчик: Евгений Гирин
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Пожежник». Краткое содержание книги:
— Там є як мінімум одна гвинтівка. — Обличчя в неї було брудним, дівчина нестримно дрижала, хоча Гарпер і не могла зрозуміти, від страху це чи від шоку. — І коробка з набоями. Там завжди є принаймні одна рушниця, для того, кому випаде вартувати.
Джеймі Клоуз була жорстокою малою дикункою, але аж ніяк не дурепою. Дівчина добре тямила, що відбувається, тож її відданість — з легкістю рухів банківського касира, котрий видає решту, — вмить змістилася у бік найбільш імовірних кандидатів уціліти.
— Добре. Це добре, Джеймі, — закивав Пожежник. — Підіймайся туди. Ми за тобою. З дзвіниці ми зможемо відкрити вогонь, щоб розчистити дорогу від підвальних дверей до...
Джон затнувся, напружено дивлячись убік. Дорогою він десь загубив окуляри. Гарпер знала, що він уявляє мапу табору і бачить подвійні двері підвалу, які виводять до північного поля: широкої відкритої ділянки, де годі шукати укриття. Надворі стояли дві вантажівки, повні людей та зброї. Гарпер уже все обміркувала й не бачила жодного виходу.
— Де Ґіліян? — кричала Ґейл. — Хтось бачив мою сестру? Хтось бачив, щоб вона заходила всередину?
Ґейл відступила від дверей і рушила до нефа, де скупчилися майже всі таборяни.
Гарпер стисла Джонове плече.
— Думаєш, зможеш піднятися тими сходами?
— Іди, — відказав він. — Я за тобою.
— Я не лишу тебе позаду. Цього не буде. Ми підемо нагору разом.
Він закивав, витираючи зі щоки кров.
— Що ж, тоді гайда. Звідти матимемо гарну позицію для обстрілу. Байдуже, скільки їх там. То снайперське гніздо. Ми ще можемо пробитися звідси з боєм. Якось. Ще не все втрачено, Вілловз.
Та він помилявся. За якусь мить, розлітаючись бризками блакитного полум’я, у південну стіну церкви влучив перший коктейль Молотова.
9
Керол рвучко крутнулася на підборах. Під склепінням нефа луною розносилися крики про допомогу, молитви до Ісуса, благання милосердя та прощення. Збита з пантелику, Керол тупо витріщалася у довге заповнене юрмою приміщення.
Хтось розтягнувся на підлозі, а хтось тулився на лавах в обіймах близьких. Багато людей повсідалися попід вівтарем. Норма сіла на східцях, які вели до помосту, без упину гойдаючись та хитаючи головою.
— Чого ви плачете? — загорлала вона. — Нащо ви плачете? Ви думаєте, нам звідси не вибратися? Гадаєте, ми у пастці? Блискіт дожидається і нікому нас не спинити. Ми полетимо туди гуртом і врешті звільнимося! Не час ридати! Час співати!
Вікна з вітражами, що тягнулися уздовж зали, були зашиті листами фанери, прибитими знадвору гвіздками. Один такий лист тепер палав, і мерехтливе полум’я кидало на лави яскраві барвисті відблиски світла.
— Час співати! — знову заголосила Норма. — Нумо! Нумо, давайте!
Її шалений погляд урешті відшукав Керол, яка стояла у протилежному кутку зали, відрізана збентеженою юрбою.
— Матінко Керол! Ви знаєте, що нам треба! Ви ж знаєте!
На якусь довгу мить Керол застигла, втупившись у Норму, немовби геть нічого не розуміючи. А тоді набрала повні груди повітря й узялася співати.
— «Прийдіть усі вірні...»— заспівала Керол[159]. Спершу, крізь стогін й крики, її було важко розчути.
Ззовні об каплицю забарабанили кулі, обдаючи будівлю сталевою зливою.
— «...в радості і торжестві!» — провадила Керол сумним, наляканим і приємним голосом. Вона обійшла Майкла й ступила до нефа, широко розвівши руки. З кінчиків пальців на долівку скрапувала кров.
Поряд була Ґейл. Очевидно, покинувши спроби відшукати сестру, вона стояла збоку і вся тремтіла. Керол узяла дівчину за руку. Ґейл здивовано глипнула на неї, ледь помітно здригнувшись, неначе Керол її вщипнула.
Керол стисла її пальці та провадила:
— «Прийдіть усі... прийдіть усі... до Віфлеєма!»
— Так! — заволала Норма. — Так! До Віфлеєма! До Блискоту!
До голосу Керол долучився інший — чийсь переляканий голосок з юрми недоладно їй підспівував.
Десь у натовпі хтось знову і знову викрикував: «Ми всі помремо! Ми всі тут помремо! Боже, ми помремо!»
Глянувши на руку Керол на своїй руці, Ґейл не стрималась і заплакала. Вона ридала так гірко, що здригалися плечі. Але потім теж долучилася до співу.
Невдовзі співало вже з півдюжини людей. Їхні голоси здіймалися, підносячись до кроков: «Прийдіть та узрійте його! Родився янголів король!»
Завитки драконячої луски Керол замиготіли блискучими рожевими вогниками. Крізь тонкий шовк піжами Гарпер бачила, як Керол уся починає сяяти.
159
«Adeste Fideles» (лат. «Прийдіть усі») — різдвяна коляда, написана свого часу латиною, а зараз одна з найвідоміших і найпопулярніших на світі. Серед дослідників немає консенсусу щодо її походження; проте, згідно з найбільш усталеними версіями, авторство гімну приписують ченцям ХІІІ сторіччя (щодо того, якому саме ордену належить пальма першості, думки також різняться). Попервах текст гімну складався з чотирьох рядків, які пізніше, вже у XVIII столітті, було розширено до восьми.