Марш Радецького та інші романи

Тепер я мав навідатися до друга Хойницького, оберлейтенанта Штельмахера з міністерства оборони. Опинитись у 35-му полку ландверу я мав у такий само час, який забрали в мене приготування до вінчання. В мене перехоплювало дух від того, що до двох таких різних і заплутаних демаршів я вдаюся майже одночасно. Один зразу прискорював інший. Обидва просто дурманили мене, принаймні заважали мені виправдовувати власну поквапливість вагомими причинами. У ті години я не знав нічого, крім того, що «все мало б іти швидко». Я й знати не хотів, чому і з якою метою. Але глибоко в моїй душі струменіло відчуття — я ловив його, схоже на дощ, крізь сон — що мої друзі, Йозеф Бранко і Райзіґер, десь тягнуться на захід розкислими путівцями на сході Галичини і за ними женуться козаки. Хтозна, може, їх уже поранили або й убили? Гаразд, тоді я вшанував би їхню пам’ять тим, що пішов би служити в їхній полк. Я був молодий, і про війну у нас не було ще ніякого уявлення! Як легко я тоді схилявся до думки, буцімто мені випала місія переповідати слухачам з 35-го справжні, а ще дещо вигадані історії про їхніх мертвих сподвижників Тротта і Райзіґера, аби їх ніколи не забули. Славні бідні плугатарі служили у 35-му[10], фельдфебель, до казенної німецької якого домішувалася його рідна, слов’янська, і з образом якого гармонували відзнаки на вилогах, жовто-золоті тясми на темно-зелених полях, та й офіцери були не розпещеними синками нашої веселої віденської громади, а дітьми ремісників, листонош, жандармів і дідичів, орендарів і тютюнових фабрикантів. Опинитися серед них було тоді для мене рівнозначним тому, як би хтось із них раптом перенісся у дев’ятий драгунський Хойницького. Це доконечне було одне з тих уявлень, які зневажливо звуться «романтичними». Тепер, далекий від того, щоб соромитись їх, я вирішив, що, як на мене, ця пора мого життя спресувала дійсність і романтичні уявлення куди виразніше, ніж ті банальні, що їх я силоміць собі нав’язував: які безглузді були, однак, ті успадковані ознаки! Хочеш, аби вони щось значили — будь ласка: гадаю, завжди можна зауважити, що так звана людина-реаліст у світі скидається на неприступний мур із цементу і бетону, а так звані романтики нагадують відкриті сади, куди істина входить або виходить на свій розсуд…