Невідоме Розстріляне Відродження
- Автор: Коломієць Павло, Дика Марійка
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7531-4
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Невідоме Розстріляне Відродження». Краткое содержание книги:
Голодомор – не єдина трагедія українського народу. Друга не менша трагедія – знищення мозку нації, адже коли знищується мозок нації, то це веде до її жахливого занепаду. У біографічних довідках про авторів, твори яких увійшли до антології «Невідоме Розстріляне Відродження», не подано причин арешту та кримінальних статей, за якими їх судили: всі вони однакові – якщо не УВО (Українська Військова Організація), яка «ставила своєю метою організацію контрреволюційних повстанських сил», то «активна контрреволюційна діяльність, спрямована на повалення Радянської влади і встановлення української буржуазно-демократичної республіки», а то й зовсім безглузді – замах на членів уряду, праця на іноземну контррозвідку і т. д. Більшість прізвищ цих письменників невідомі ширшому колу читачів і майже усі твори, які увійшли до цієї антології, публікуються вперше після загибелі їхніх авторів. На читача чекають цікаві відкриття. Повість Петра Голоти «Алькеґаль» дуже нагадує легендарний твір Венедикта Єрофєєва «Москва-Пєтушкі», де герой перебуває у постійному контакті з алкоголем, переживаючи різні пригоди. У повісті Сергія Жигалка «Нарцис і Геркулан» героями стали двоє чортів. Повість Бориса Тенети «Гармонія і свинушник» була свого часу засуджена як наклеп на совєтську дійсність і заборонена. Антисовєтським виявилося також оповідання Петра Ванченка «Оповідання про гніду кобилу», автор змушений був навіть каятися, що написав його. Читачеві цікаво буде також познайомитися з невідомими раніше поезіями Людмили Старицької-Черняхівської і рідного брата Василя Чумака – Миколи, фантастичним оповіданням Олекси Слісаренка та багатьма іншими творами, які не втратили своєї цінності й актуальності і в наш час.
Перейти на страницу:
В этом произведении выходит, что до революции было так хорошо (біло, біло, лебеділо), а после революции стало плохо (прийшла ніч), которая убила день, то есть революция убила украинскую нацию, украинскую культуру».
23.12.1937 р. трійка при НКВС постановила Панька Педу розстріляти. 27.12.1937 р. вирок було виконано.
Панько Педа – автор єдиної поетичної збірки «Перший рейд» (1931), займався також перекладами, зокрема у 1932 р. вийшла перекладна збірка віршів єврейського поета X. Вайнермана «До праці». На жаль, рукописи Педи не збереглися. Дружина поета – солістка Одеського оперного театру Тетяна Соколовська – усе знищила і за іронією долі вийшла заміж за слідчого, який вів справу П. Педи.
Митя
Під ногами
Шугає вітер,
І вужами
Плазує сніг.
Всі спішать,
А безногий Митя
Не спішить,
Бо не має ніг.
Чути кроки…
Веселі крики…
Ех, коли б він
Ходити міг!
Митя чистить
Чужі черевики,
А в самого
Немає ніг.
Проїжджає авто:
– З дороги! —
Та немовби
На глум, на сміх.
Об панелі
Вистукують ноги.
Ну, а в Миті
Немає ніг.
Пам’ятає:
Голодна Одеса,
Залізниця…
(Згадав і стих.)
Замість хліба
Попав під колеса
Й з того часу не має ніг.
Він, здається,
Ніколи не плаче,
Хоч і в погляді
Мало втіх.
І на кожнім
Футбольнім матчі
Біля сітки
Сидить без ніг.
Якось вдарився м’яч
Об камінь
І до Миті нараз
Підбіг.
Відштовхнув його Митя руками,
Бо у нього
Немає ніг.
Під чиїмись
Ногами вітер
І болото
Плює з-під них,
Ну, а Митя
Немов невмитий…
Це тому,
Що не має ніг.
А навколо
Все ноги й ноги,
Та здається,
Мільйони їх.
І клекоче
Придушений стогін:
– Чом у нього
Немає ніг? —
У пасажі
І кроки, і крики
(Ех, коли б він
Ходити міг!).
Митя чистить
Чужі черевики,
А в самого
Немає ніг.
Бринить весна
Бринить весна,
Хлюпочеться повітря,
І в серце ллється
Пісня голосна.
Ще день, ще два,
І бризне сонця цитра.
Бринить весна,
Бринить весна!
Бринить весна
В розмаї рвійних терцій.
Це вітерець несе
Незнаний день.
І до людей із трепетом у серці
Весна іде!
Весна іде!
І жаль мені
Снігурочки до болю —
Її розтоплять березневі дні.
І не відчую вже її ніколи.
І жаль мені,
І жаль мені.
Бринить весна,
Хлюпочеться над лугом.
І хочеться, щоб ви, моя ясна,
Колись прийшли
І стали мені другом.
Бринить весна,
бринить весна!
Осіннє
Поле
Голе.
Перепел
Не щебече наді мною,
Тільки Вітер – Стріходер
Завива між лободою.
Хмари
Пари
Угорі,
Мовби ліри в синій висі.
Десь
Удари
Вдалині
Клепок осів розляглися.
Рине
В мрії
Ярина:
«Хоч би дощик принесло ще».
В синіх
Винах
Далина
Ряд полукіпків полоще.
З неба
Лебідь
Золотий
Заховав за обрій втому…
Треба
Степом
І собі
Помаленьку йти додому.
Вдома
Томи
Розкладу
І електрику засвічу,
З гімном
Зиму
Золоту
Стріну в третє семиріччя.
Перейти на страницу: