Невідоме Розстріляне Відродження
- Автор: Коломієць Павло, Дика Марійка
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7531-4
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Невідоме Розстріляне Відродження». Краткое содержание книги:
Голодомор – не єдина трагедія українського народу. Друга не менша трагедія – знищення мозку нації, адже коли знищується мозок нації, то це веде до її жахливого занепаду. У біографічних довідках про авторів, твори яких увійшли до антології «Невідоме Розстріляне Відродження», не подано причин арешту та кримінальних статей, за якими їх судили: всі вони однакові – якщо не УВО (Українська Військова Організація), яка «ставила своєю метою організацію контрреволюційних повстанських сил», то «активна контрреволюційна діяльність, спрямована на повалення Радянської влади і встановлення української буржуазно-демократичної республіки», а то й зовсім безглузді – замах на членів уряду, праця на іноземну контррозвідку і т. д. Більшість прізвищ цих письменників невідомі ширшому колу читачів і майже усі твори, які увійшли до цієї антології, публікуються вперше після загибелі їхніх авторів. На читача чекають цікаві відкриття. Повість Петра Голоти «Алькеґаль» дуже нагадує легендарний твір Венедикта Єрофєєва «Москва-Пєтушкі», де герой перебуває у постійному контакті з алкоголем, переживаючи різні пригоди. У повісті Сергія Жигалка «Нарцис і Геркулан» героями стали двоє чортів. Повість Бориса Тенети «Гармонія і свинушник» була свого часу засуджена як наклеп на совєтську дійсність і заборонена. Антисовєтським виявилося також оповідання Петра Ванченка «Оповідання про гніду кобилу», автор змушений був навіть каятися, що написав його. Читачеві цікаво буде також познайомитися з невідомими раніше поезіями Людмили Старицької-Черняхівської і рідного брата Василя Чумака – Миколи, фантастичним оповіданням Олекси Слісаренка та багатьма іншими творами, які не втратили своєї цінності й актуальності і в наш час.
Перейти на страницу:
Вечоріє
Пли-ве-сна-ми-ве-чір,
Ледве вії мружить,
Синяву мережить
Хмарами байдуже.
Тихо ти… Холоне
Обрій злотожеврий,
В пристані – долоні
Простині рожеві.
Глянь-мо-ре-сто-рани
В літеплі відбило,
І ковза в безкраї
Пароплав безсило.
Хоче у безмежі
У казки заплисти,
Стежать міста вежі
Й хмарки золотисті.
Прощавай же, милий,
Може буря буде,
Сколихнуться хвилі,
Мов кошлаті груди.
Замутять бурдою
Хмари бородаті,
А вітри з водою
Будуть танцювати.
Збісять дикі вали,
Загримлять поганці,
Може й пароплава
Дно візьме у бранці.
А тим часом вечір
Мрійно зорі лічить,
І встає стареча
Ніч.
Вітер
Рота хмар на місці
Місяць – у галоп…
Стій, не мчи зі злістю,
Бо розкраєш лоб!
Хмар краї подерті
Золотом горять.
Місяць гоне вперто,
А за ним – зоря.
Із-за рогу вітер
Визирнув на мить,
Глянув непривітно —
Пострілом летить.
Поли ніби стяги
Догори задер,
Не зверта уваги
Міліціонер.
У пориві дужім
Вихопив бриля,
Просто до калюжі
Весело жбурля.
Вітер у квартали
Кинув моря пінь.
І на диби стала
Хвиля наче кінь.
Утікай – же з міста
Вітре у степи!
Тут тобі не місце,
Тісно тут тобі.
По дорозі з ревом
Вивіски зрива,
Зойкають дерева
Зойкає трамвай.
Вже ніхто з-за рогу
Не ціляє в лоб
І немов нічого
В місті не було.
Торохтять трамваї,
Котяться авто,
І не зачіпає
Вивісок ніхто.
Передсвітанкове
Вночі чиїсь я чую кроки,
(Усе навколо спить).
Дивлюсь – устав з дрімоти спокій —
Зирнув на мене,
зблід,
Простяг
до низу
димом
вуса,
Ворушаться уста…
Вслухаюся:
чи не забувся
Як досвіта вставав?
Вмивався там, чи ні, та швидко
Поки гудок не гув —
Спішив нап’яти сиву свитку
І йти в заводу гул.
Кінчав кувати ранок майстер,
Надворі день займавсь.
Мороз на вікнах вишив айстри,
На брук посипав ряст.
Будинки заспано-суворі
Примружували зір,
І гасли погляди в покорі
Туберкульозних зір,
Прогув гудок.
Усе минуло,
Проплило в один мент.
Нічого наче і не було,
Бо зараз я – студент.
І знов чиїсь я чую кроки.
Усе навколо спить.
Дивлюсь – красуня чорноока
У серце промінить.
Палкі уста, гарячий погляд,
Сплелися у теплінь.
Немов русалка
лонні води
Довела до тремтінь.
Це тільки сон.
Осінній сон, —
манить мене.
Мана зника
І колесом надходить день.
Сердитий зір.
В німих очах
Немов мороз.
Читаю я
В його устах
Слова погроз:
«Гей, хлопче мій!
Розбуркай сон
Солодких мрій.
Іди туди —
Де КОМСОМОЛ
Буя, мов рій.»
Перейти на страницу: