Пастка на дурнів
- Автор: Хеллер Джозеф
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- ISBN: 5-308-00194-4
- Переводчик: Микола Мещеряк
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Пастка на дурнів». Краткое содержание книги:
Улюблені художні прийоми Хеллера — гіпербола, карикатура, гротеск — допомагають виразніше відчути атмосферу кар’єризму, корупції, хабарництва, пияцтва, поширених в американській армії.
Невдовзі після виходу в світ (1961) роман став бестселером.
— Їх у чомусь звинуватили?
— Просто вигнали. Прийшли й вигнали геть.
— Навіщо ж було виганяти, коли їх навіть ні в чому не звинуватили?
— Не знаю, — схлипнула стара. — Я нічого не знаю… Але хто ж тепер подбає про мене, коли немає вже бідолашних дівчаток? Хто подбає про мене?
— Але ж мав бути якийсь привід! — заволав Йоссар’ян, ударяючи кулаком по долоні.— Не могли ж вони вдертися сюди ні з того, ні з сього й повиганяти всіх на вулицю?
— Який там привід? — квилила стара. — Який там привід?
— Тоді з якого ж права?
— «Поправка двадцять друга».
— Що?! — Йоссар’ян аж завмер від подиву — відчув, як у нього стигне кров. — Що ти сказала?
— «Поправка двадцять друга», — повторила стара, трясучи головою. — «Поправка двадцять друга». «Поправка двадцять друга» каже, що вони мають право робити все, що в їхній владі, а ми не сміємо їм заважати.
— Що за чортівня? — гримнув на неї Йоссар’ян. Він не тямив себе від обурення. — Звідки ти знаєш про «Поправку двадцять другу»? Хто тобі сказав, хай йому грець, що на світі є «Поправка двадцять друга»?
— Це сказали солдати в білих касках і з кийками. Дівчатка всі плакали й питали: «А що ми такого зробили? Чим завинили?» Солдати відповіли: «Нічим», — а самі кийками стали виганяти їх геть за двері. «Тоді чому ж ви нас виганяєте?» — питали дівчатка. — «Поправка двадцять друга», — відказували солдати. — «А яке у вас на те право?» — питали дівчатка. — «Поправка двадцять друга». — Нічого більше вони й не казали, тільки оте своє «Поправка двадцять друга», «Поправка двадцять друга». А що воно означає, ця «Поправка двадцять друга»? Що воно таке — «Поправка двадцять друга»?
— А вони вам її показували, ту «поправку»? — запитав Йоссар’ян, тупнувши ногою від злості та відчаю. — Чому ви не примусили їх вам її прочитати?
— Ніхто не може примусити їх показувати й читати «Поправку двадцять другу», — одказала стара. — В законі сказано, що вони не повинні цього робити.
— В якому законі це сказано?
— У тому самому — у «Поправці двадцять другій»!
— О, хай йому біс! — із гіркотою вигукнув Йоссар’ян. — Тепер я певен, що на папері такої «поправки» взагалі немає, вони її вигадали! — Він на мить зупинився й озирнувся навколо. — А де старий?
— Згинув, — сумно відказала стара.
— Як це згинув?
— Помер, — заплакала стара, патетично трясучи головою. — У нього там щось зламалося, — показала вона рукою на чоло. — Тут жив, тут умер.
— Та не міг він померти! — уперто засперечався був Йоссар’ян, але в душі знав, що це — правда, це — річ логічна й послідовна: старий, як і завжди, приєднався до більшості.
Йоссар’ян відвернувся від старої й, похнюпившись, побрів по квартирі, із понурою цікавістю зазираючи до кожної кімнати. Люди з кийками побили все, що було тут скляного. Портьєри зірвано, постелі звалено на підлогу. Стільці, столи й туалетні столики перекинуто догори ногами. Поламано та потрощено все, що тільки можна поламати та потрощити. Спустошення було цілковите. Більшого розгрому не спромоглися б учинити найлютіші дикуни. Не залишилося жодної цілої шибки, і темрява чорнильною хмарою вливалася крізь віконні рами до всіх кімнат. Йоссар’ян уявив собі важку, руйнівну ходу поліцейських велетів у білих касках. Йому виразно малювалося те розгнуздане, зловтішне завзяття, з яким руйнували вони все навкруги, і той вигляд лицемірної,безжальної правоти й вірності виконуваному обов’язку. Всі бідолашні дівчатка згинули. Зосталася сама лише заплакана бабуся, закутана в незграбні сіро-бурі кофти й у чорну хустку, та чи надовго зосталася?
— Згинули… — бідкалася стара, коли він повернувся. — Хто ж тепер подбає про мене?
Йоссар’ян удав, що не чує цього питання.
— У Кристі була подружка — тобі щось відомо про неї?
— Всі згинули.
— Це я вже чув. А що тобі відомо про неї? Хто-небудь знає, куди вона подалася?
— Згинула.
— А її мала сестричка, що з нею?
— Згинула, — так само відказала стара.
— Ти хоч розумієш, про що я питаю? — гостро запитав Йоссар’ян, дивлячись їй у вічі. Він хотів пересвідчитись, чи вона не марить. — Що сталося з її сестричкою, з малою дівчинкою?
— Згинула вона, згинула, — сердито сіпнувши плечем, відказала стара, роздратована його настирливістю, і залементувала ще голосніше — Її вигнали разом з іншими. Вигнали на вулицю, навіть пальтечка натягти не дали!
— Куди ж вона пішла?