Пастка на дурнів
- Автор: Хеллер Джозеф
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- ISBN: 5-308-00194-4
- Переводчик: Микола Мещеряк
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Пастка на дурнів». Краткое содержание книги:
Улюблені художні прийоми Хеллера — гіпербола, карикатура, гротеск — допомагають виразніше відчути атмосферу кар’єризму, корупції, хабарництва, пияцтва, поширених в американській армії.
Невдовзі після виходу в світ (1961) роман став бестселером.
А вдень аж до вечора всі уникали Йоссар’яна — навіть Аарфі, і Йоссар’ян зрозумів, що люди в гурті й серед білого дня — то одне, а люди сам на сам і під захистом темряви — то зовсім інше. А втім, Йоссар’янові було не до них: коли він походжав собі задом наперед, поклавши руку на пістолет, його куди більше хвилювало, як і чим будуть його страхати, підлещувати та спокушати капітани Бобкінс та Добкінс після чергової термінової наради з полковником Пескартом та підполковником Порком. Голодний Джо на острові довго не затримувався, і єдиний, з ким міг спілкуватися Йоссар’ян, був капітан Гадд, який при кожній зустрічі не без єхидства весело кричав йому: «Привіт героям!» У кінці тижня капітан Гадд повернувся з Рима й повідомив Йоссар’яна, що Кристієва краля загинула. Серце в Йоссар’яна защеміло: його пойняли сум та каяття. Тепер він тужив за нею.
— Як це — «загинула»? — у палим голосом запитав він.
— Загинула, та й годі! — реготнув капітан Гадд, утомлено мружачи свої каламутні очиці й потираючи кулаками припухлі повіки. Його запалі щоки й гостре підборіддя поросли кущуватою рудою щетиною. — А я настроївся, оскільки вже в Римі, дати цій дурепі гарного щупача, як не раз бувало. Ото б покрутився в могилці той шмаркач Кристі, ха-ха-ха! Пригадуєш, як я його завше допікав, га? Ти ба! Тепер там ні душі…
— І ти не міг ні в кого про неї розпитати? — допитувався Йоссар’ян. Йому не йшла з думки бідолашна Кристієва наречена. Як же кепсько їй тепер! Коли б вона тільки з’явилася знову, він би залюбки простив їй усі ті шалені, відчайдушні наскоки. А без неї він відчував себе геть самотнім і покинутим.
— Там нема вже ні душі, уявляєш? — знову реготнув капітан Гадд. Йому було дивно, що Йоссар’ян такий нетямущий. — Ну, що тут незрозумілого? Всі загинули, бо й сама фірма з димом пішла!
— Загинули?
— Еге ж! їх викинули просто на вулицю! — Капітан Гадд реготав від щирого серця, і на його худій шиї радісно підскакував гострий кадик. — Спорожніло наше кубельце. Військова поліція потрощила все, що могла, й порозганяла всіх дівок. Ну, чим не комедія, га?
— А за що? — з жахом запитав Йоссар’ян. Його чомусь кинуло в дрож.
— Ет, яка різниця? — махнув рукою капітан Гадд. — Прийшли серед ночі й вигнали всіх просто на вулицю. Ти тільки уяви собі, що там діялося! Все те кодло!..
— А дівчинка, її сестричка?
— Вигнали і її! — реготнув капітан Гадд. — Укупі з усіма шльондрами. Просто на вулицю!
— Але ж вона ще зовсім дитина! — з обуренням вигукнув Йоссар’ян. — Вона не знає нікого в цілому місті! Що ж із нею тепер буде?
— А мені що до того? — відказав капітан Гадд, байдуже стенувши плечем, і раптом з цікавістю зиркнув на Йоссар’яна. В його сонних очицях спалахнули хитруваті вогники. — Гей, старий, що з тобою? Невже тобі не байдуже? Та коли б я знав, що це тебе так допече, то розказав би вже давно і з усіма подробицями. Куди ж це ти? Вертай назад! Вертай, я тобі ще не таке розкажу.
39. Вічне місто
У самоволку до Рима Йоссар’ян летів з Майлом, і, щойно вивівши машину на курс, той докірливо похитав головою, по-святенницькому накопилив губи й тоном праведника повідомив Йоссар’яна, що йому соромно за нього.
Йоссар’ян кивнув.
— Тим, що ти ходиш задом наперед із пістолетом при боці і відмовляєшся літати, ти просто робиш із себе посміховисько, — провадив далі Майло.
Йоссар’ян кивнув.
— Поводитися так означає зраджувати бойових друзів і робити відхритий виклик командирам! — розвивав свою думку Майло. — Ти подумав, у яке становище це ставить мене як твого друга?!
Йоссар’ян кивнув.
— Люди починають ремствувати, — не вгавав Майло. — Це ж просто аморально дбати про власну шкуру, коли справжні патріоти — візьми хоч мене чи полковника Пескарта, підполковника Порка, ба навіть колишнього РПК Зелензима — не жаліють життя свого заради перемоги. А льотчики-сімдесятники ремствують, бо їм тепер доведеться відлітати ще по десять завдань; того й гляди, що котрийсь із них і собі начепить пістолета й почне розгулювати по базі задом наперед! Ти хоч розумієш, як згубно діє твій приклад на всіх твоїх однополчан: бойовий дух особового складу підупадає з дня на день, і в усьому винен тільки ти, Йоссар’яне! Ти забув, що батьківщина в небезпеці. Так, конституція і справді гарантує тобі право на свободу та незалежність, але чи не ставиш ти під загрозу саме це право тим, що так невчасно хочеш із нього скористатися?!