Тисячолітній Миколай
- Автор: Загребельный Павел Архипович
- Год: 1994
- Язык: украинский
- Год: "Довіра"
- ISBN: 5-85154-079-6
- Жанр: Альтернативная история
Электронная книга - «Тисячолітній Миколай». Краткое содержание книги:
Роман охоплює величезний відтинок історії — з часів Володимира і до перебудови. Головний герой стає свідком і учасником подій часів Богдана Хмельницького, після Переяславської ради, переживає голод 33-го. Далі — війна, події в Західній Німеччині, повернення героя додому і його життя в мирний час.
Паралельний сюжет — про брата головного героя, який несподівано зробив карколомну кар’єру і став одним з керівників республіки. Почалося все з того, що в шкільному драмгуртку він виконував роль Леніна у п’єсі Корнійчука «Правда»…
— Факт другий, — жолоблячись, як собака, що струшує з себе бліх, з кривенькою усмішечкою шамкотів Сирота. — Це вже факт інтимно-таємний, коли хочете. Студент Сміян ніяк не може забути своїх минулих подвигів, але не подумайте, що він згадує фронтові бувальщини, своїх фронтових друзів, тих, хто ніс нам перемогу в битвах і в тилу. Де там! Це ж змішало б його з натовпами, зрівняло з усіма, а він будь-що хоче вирізнитися, вознестися над масою, над нашим соціалістичним способом життя. Ще, мовляв, гриміли останні бої Великої Вітчизняної війни, а його, капітана Сміяна, кинули на виконання особливих завдань. Ну, гаразд. Припустимо, що це справді мало місце. Але що ж запам’яталося колишньому капітанові Сміяну з його особливої місії? Тільки те, як він, буцімто, кілька місяців ганявся по всій Європі — за ким би ви думали? — за дружиною академіка Лисенка і як вона все-таки втекла навіть від такого доблесного воїна, як капітан Сміян. Що це, як не злісна дискредитація славетного сталінського вченого? І як ми могли це терпіти? Зал лежав мертвий, в руїнах і понищенні, навіть Климушняк не здобувся ні на яку репліку, бо останні слова Сироти падали й на нього, на все керівництво. Справді; як могли терпіти, як не перепинили вчасно всіх тих брудних наклепницьких потоків, які лив на всі боки цей студент Сміян? Климушняк обурено хилив голову то до секретаря парткому Михна, то до заступника директора Зубрицького, зал і далі лежав у руйновищах і летаргії, зате Сирота ще більше збадьорився, навіть спробував примірятися, нарешті, до трибуни, але вчасно збагнув, що з полірованого ящика виткнеться хіба що верх його приплюснутої голівки, тому знов зайняв свою попередню позицію, знов посмикався, пожолобився, попридурювався досхочу і нарешті повідомив про своє існування:
— Факт третій, високоповажне зібрання. Тут я звертаюся до вас, дочок і синів свого народу, народжених і вихованих під червоним прапором революції, всіх тих, про кого в нашім революційнім гімні сказано: „Хто був ніщо, той стане що“. Я міг би спитати вас, що читає студент Сміян? Але ви можете цього не знати. Я ж знаю і не маю права втаювати.
— Дуж-же інтересно! — підбадьорив Сироту Климушняк.
Сирота націлився на принишклий зал прискаленим оком, ще дужче зім’яв своє личечко, глумливо покахикав.
— Може, наші високовчені наставники гадають, що студент Сміян те й робить, що конспектує першоджерела і з ранку до вечора читає класиків марксизму-ленінізму? Адже студент Сміян відмінник, голова студентського наукового товариства, слава і гордощі інституту, його праця про Докучаєва відзначена дипломом, підписаним самим міністром вищої освіти СРСР Кафтановим. Та це тільки парадний бік життя і діяльності студента Сміяна. А що ж у щоденних глибинах, в самій сутності цього непростого організму? Що побачимо ми, коли пильно придивимося до нього? Студент Сміян не розлучається з томиком віршів поета Малишка, які, до речі, не мають нічого спільного з агрономією, і полюбляє повторювати, надто ж своїм молодшим за віком товаришам, рядки поета з часів війни:
Після історичних постанов Центрального Комітету про журнали „Звезда“ і „Ленинград“ у Києві відбувся пленум Спілки письменників Радянської України, на якому суворо засуджено націоналістичні твори Рильського, Яновського, Сенченка, а також Малишка. І саме про оці невпинно повторювані студентом Сміяном рядки один поет, прізвища якого я, на жаль, не запам’ятав, з усією принциповістю і прямотою сказав, що вони націоналістичні.