Беладонна. Любовний роман 20-х років

— Та воно якби дешево, — сказала Мотря, — то якось би й жили. Тільки й нашого, що немає.

— Та наше-то дешево, а їхнє… — злився Карпо. Анатоль прицілився до мухи, що сиділа в нього на руці, махнув рукою, муха злетіла й сіла Карпові на вухо.

— Так от ув'язла, нечистий дух, — махнув Карпо рукою. Муха сіла на хліб, і її піймала Хведоська.

— Кинь її, доцю, та й роздуши, — крикнув Карпо, — то камуністка. Бач, як липла. Тож хотіла кров нашу пить. — Карпо важко зітхнув і сперся на лікоть. А коли горілку допито і в хаті засвічено лампу, Карпо ліг із чобітьми на ліжко, спиною догори, і зразу захріп. Хведоська з матір'ю порались по хазяйству, а Анатоль з Оляною пішов на вулицю.

Аж перед світом прийшов Анатоль із вулиці й уклався в клуні. Заснути не міг. Він і досі відчував теплоту Оляниної прихильності до нього, йому вчувався її закоханий шепіт… Ось і зараз іще відчував її теплу в сльозах щоку й м'які груди, якими вона тулилась до нього. Але разом із цим і Василь на думці. Василь признався йому, що мав Оляну того ж дня, як вона відвідала Анатоля.

А хоча б не було нічого в Оляни з Василем, то одружитися з нею він міг би хіба тільки з жалю до неї, а не з кохання. А може, простити й це і одружитися на радість батькам?… Їм же так хочеться, щоб він, Анатоль, одружився з Оляною. І лише він це подумав, як в уяві його стали гарненькі личка Зіни з панчішної й Антоніни, що в їдальні. Мигнуло й лице Ксені, але зараз же зникло. Анатоль не міг заснути. Думки плуталися в голові, як дротяний клубок. Та ще й Гривко не вгаває. Щось тривожно й завзято він гавкає і на город рветься. Анатоль пішов до Гривка. Зобачивши його, Гривко ще завзятіше став гавкати й побіг прямо до станції. Коло станції крики, метушня, по насипу багато людей метушиться. Анатоль вернувся до клуні і вклався спати, але Гривко непокоїв його. То підбіжить до клуні, то побіжить кудись на город і завзято гавкає. Тоді Анатоль замкнув двері на дерев'яного засува й пірнув у пахуче сіно, щоб не чути собачого гавкоту. Стомившись розплутуванням своїх думок, заснув.

Прокинувся чомусь дуже рано. Світло ранку продиралось у щілини клуні й малювало зайчики, і вже можна було розпізнати в клуні діжки, поламаного воза, купу полови тощо. Коли Анатоль вийшов із клуні, Гривко прожогом побіг на город і зупинився біля куща лози, що над ровом. Анатоль підійшов до куща, розгорнув його й побачив там портфеля. Йому згадалася метушня біля станції. Відкривши портфеля, він сторопів. Тут були різні папери й пачками червінці по одному й по три. Він схопив червінці, понапихав у пазуху, в кишені, портфеля залишив у кущі й побіг до хати. Гривко вже не так люто гавкав, стрибав біля Анатоля, наче радів із його знахідки. Анатоль задихався, зблід. В очах йому то жовтіло, то темніло, у вухах дзвеніло. Він побіг до клуні, замкнувся в ній, хотів порахувати гроші, але раптом здогадався, що тут у щілину хтось може побачити, і як він це подумав, йому вже здалося, що до клуні од станції біжить цілий натовп. Він чує голоси на вулиці, вже одчиняють ворота й кричать. Сюди, сюди, він у клуні! Але це йому лише вчувалось. Серце йому важко стукало і шуміло в голові. Він вийшов із клуні. На подвір'ї нікого немає. До нього прибіг Гривко й ласкаво махав хвостом та стрибав йому на коліна. Але Анатоль ніяк нічого не розумів. То йому здавалося, що ось зараз хтось прибіжить і забере в нього гроші, то йому здавалося, що це просто все сниться; і він укусив себе за пальця. Ні, це не сон. Це гроші хтось приховав. Адже ж він, Анатоль, чув, як довго на станції стояв потяг і люди кричали, гомоніли, обшукували щось по насипі. Безперечно злодій украв портфеля й, боячись, щоб не зловили, тимчасово заховав портфеля в кущі. Та не вдалося йому. Анатолеві стало трохи легше. Але треба порахувати гроші й сховати. Взяти трохи собі, а решту сховати і, як треба, — брати. Заховати можна в клуні або на горищі в сараї. І лише він це подумав, зараз же йому уявилося, що клуня горить… А сарай батькові заманулось розламати й зробити нового. Тут він і надибав гроші. А попадись гроші батькові, то він буде їх тримати до десятого покоління, а Анатолеві й на насіння не дасть. На горищі ховати не можна, в клуні так само. В ощадкасу! А як запитають, де взяв? Ні. І це небезпечно. А може, він збожеволів і тут немає ніяких грошей? Він потер руками лоба й пішов до хати. Але в хату не можна було йти. Хведоська глиною мазала долівку. Лазила коліньми по землі й шарувала замазаною ганчіркою, потім рівно замазувала, загладжувала рукою. А на спині гора спідниць, як і тоді, коли вона прала білизну.