Твори в двох томах. Том 2
- Автор: Твен Марк
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Евгений Крижевич
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Твори в двох томах. Том 2». Краткое содержание книги:
П’ятниця. Надвечір минулого понеділка я на мить знову його побачила, але тільки на мить. Чекала, що він похвалить мене за те, що я намагаюсь довести до ладу наші володіння. Я хотіла як краще і сил не жаліла. Та він невдоволено відвернувся й пішов. У нього була ще одна причина для невдоволення — я знову спробувала відмовити його від плавання у водоспаді. Тому що вогонь відкрив мені нове почуття, — зовсім нове і нітрохи не схоже на любов, сум чи інші відомі мені почуття. Це був страх. Жахливе почуття! Краще б я його не відкривала. Воно затьмарює життя, проганяє щастя, примушує дрижати, тремтіти, труситися.
Та чоловіка не вдалося відмовити. Він ще не знав, що таке страх, і не міг мене зрозуміти.
Уривок з щоденника Адама
Мабуть, я повинен пам’ятати, що вона дуже молода, зовсім дівчинка, і бути поблажливим. Її переповнює цікавість, енергія, жвавість. Світ для неї — чудо, дивина, таємниця, радість. Натрапивши на незнайому квітку, вони німіє від захоплення, пестить її, гладить, нюхає, щось до неї говорить і засипає її ласкавими іменами. Вона до безтями захоплюється кольорами. Коричневі скелі, жовтий пісок, сірий мох, зелене листя, голубе небо, перламутровий світанок, фіолетові тіні на горах, золоті острови хмар, що пливуть в океані багряного вечірнього неба, блідий місяць, що виглядає крізь подерті хмари, діаманти зірок, що виблискують у просторах всесвіту, — наскільки я розумію, жодна з цих речей не має практичної цінності, лише колір і велич. Та для неї цього досить, щоб утратити голову. Якби вона могла втихомиритись і хоч кілька хвилин посидіти спокійно, це було б утішне видовище. Мабуть, я із задоволенням дивився б на неї. Я певен цього, бо починаю розуміти, що вона надзвичайно мила істота — гнучка, струнка, зграбна, округла, доладна, спритна, граціозна. Одного разу, коли вона, біла, як мармур, осяяна сонцем, стояла на валуні, відкинувши назад голову та прикривши очі рукою, і спостерігала за польотом якогось птаха, я збагнув, що вона красива.
Понеділок, полудень. Коли на землі є хоч щось, що б її не цікавило, то мені про це не відомо. До деяких звірів я байдужий, для неї таких немає. Вони подобаються їй усі підряд, кожного з них вона вважає скарбом і кожного зустрічає з радістю.
Коли до нас причвалав велетенський бронтозавр, вона визнала його за цінне надбання, хоч я вирішив, що це лихо. Ось вам чудовий приклад розходження в наших поглядах на життя. Вона захотіла приручити бронтозавра, а я вважав за краще подарувати йому нашу ділянку і перебратися на інше місце. Їй здавалося, ніби його можна приручити ласкою. На це я зауважив, що пестунчик заввишки в двадцять один фут і завдовжки в вісімдесят чотири не зовсім доречний у домашньому господарстві. Навіть маючи найкращі наміри й не бажаючи причинити шкоду, він може сісти на нашу халупу й розчавити її; досить заглянути йому в очі, щоб зрозуміти, який він неуважний.
Все ж вона конче захотіла мати цю потвору і відмовилася розлучатися з нею. Вона вирішила завести молочарню і хотіла, щоб я допоміг подоїти бронтозавра, та я не погодився — надто ризиковано. Він був не зовсім тієї статі, а крім того ми не мали драбини. Тоді вона забажала їздити на ньому верхи і оглядати краєвид. Тридцять чи сорок футів хвоста лежало на землі, як стовбур поваленого дерева. Вона сподівалася вилізти по ньому на бронтозавра, та прорахувалася. Добравшись до стрімкого місця, скотилася вниз — хвіст був надто слизьким, і, якби я не підхопив її, вона б могла покалічитися.
Може, тепер вона заспокоїться? Ні. Тільки дослід здатний її переконати. Неперевірені теорії не в її дусі, вона їх не визнає. Мушу сказати, мені подобається її наполегливість, вона справляє на мене добрий вплив. Коли б ми більше часу проводили разом, я б міг перейняти цю рису для себе. У неї залишалася ще одна неперевірена теорія. Вона вважала, що коли б нам удалося приборкати цього велетня і потоваришувати з ним, ми могли б ставити його поперек річки й ходити по ньому, як по мосту. Він був уже достатньо приручений — принаймні так їй здавалося, — тому вона вирішила перевірити свою теорію. Але спроба не вдалась. Варто було поставити бронтозавра впоперек річки, як він виходив на берег і йшов за нею слідом, немов ручна гора. Як інші звірі. Вони всі за нею ходять.
П’ятниця. (Вівторок, середа, четвер і сьогодні — всі ці дні я його не бачила. Важка річ — самотність, але краще терпіти самотність, ніж бути небажаним гостем.
Я потребую товариства — по-моєму, я створена для спілкування, — тому й завела дружбу із звірами. Вони просто чарівні, мають лагідну вдачу і вишукані манери. Ніколи не сердяться, школи не натякають, що ти заважаєш, усміхаються і махають хвостами (ті, хто їх має), радо погоджуються на ігри, прогулянки, на все, що не запропонуєш. По-моєму, вони справжні джентльмени. Всі ці дні нам було так весело, що я геть забула про самотність. Яка там самотність! Навколо мене завжди рояться звірі, часом займаючи чотири-п’ять акрів — їх не злічити. А коли стоїш на скелі і оглядаєш це мінливе, строкате пухнасте море, яке виграє всіма барвами й виблискує проти сонця, вкрите смугами, наче хвилями, можна подумати, що це й справді море. Проте я знаю, що це не так. Цілі хмари друзів прилітають на крилах, здіймаючи справжню бурю. А коли сонце падає на цей пернатий безлад, спалахи всіх доступних уяві кольорів засліплюють очі.