Твори в двох томах. Том 2
- Автор: Твен Марк
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Евгений Крижевич
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Твори в двох томах. Том 2». Краткое содержание книги:
Я поклала на землю суху палицю, а другою спробувала просвердлити в ній дірку, щоб провести один задуманий мною дослід, і раптом страшно злякалася. З дірки почала здійматися тонка, прозора, синювата цівка. Я кинула все і побігла! Подумала, що то дух, і так перелякалася! Нарешті озирнулась — ніхто за мною не гнався. Тоді я прихилилася до скелі, перепочила, вгамувала подих і дочекалася, поки руки й ноги перестануть тремтіти. Потім обережно прокралася назад, насторожено придивляючись, ладна в будь-яку хвилину кинутися навтіки. Наблизившись, я розсунула гілку трояндового куща і глянула на палицю (жаль, що чоловіка не було поблизу — я виглядала так лукаво-чарівно), але примара щезла. Я підійшла ближче й побачила в дірці щіпку червоної пилюги. Простягла палець, щоб доторкнутися до неї, і, зойкнувши, мерщій відсмикнула руку. Мене пронизав лютий біль. Я запхала палець у рот, пострибала спочатку на одній нозі, потім на другій, поойкала, і мені стало трохи легше. Тоді, сповнена цікавості, почала роздивлятися палицю.
Цікаво, що це за червона пилюга. Раптом мені спала на думку її назва, хоч я ніколи не чула її раніше. Це — вогонь! В цьому я була просто переконана. Без будь-яких вагань я так і назвала свою знахідку — вогонь.
Отже, я створила щось таке, чого не існувало раніше. До незліченних багатств світу додала ще одне. Я усвідомлювала це і пишалася своїм досягненням. Мені хотілося побігти й розшукати чоловіка, розповісти йому про те все, щоб піднятися в його очах. Але потім я передумала. Ні, вогонь його не зацікавить. Він запитає, яка з того користь, а що я відповім? Бо якщо вогонь не корисний, а тільки гарний, гарний, та й годі…
Я зітхнула і залишилась на місці. Вогонь ні на що не годиться. Халупу ним не збудуєш, дині смачнішою не зробиш, визрівання плодів на деревах не прискориш. Він не потрібний, це звичайнісінька дурість і марнота. Чоловік вислухає мене з презирством, кине щось образливе. Та для мене вогонь — не нікчемна річ. І я сказала: «О вогонь, я люблю тебе, витончене червоне створіння, бо ти гарний, і цього досить!» Мені захотілося притулити його до грудей, але я стрималася. А тоді виголосила ще одну істину, сама придумала, хоч вона так нагадувала першу, що я злякалась, — а раптом це плагіат: «Опечений Дослід боїться вогню».
Я знову взялася за діло і, наготувавши чималу купку вогненної пилюги, висипала її на жмутик сухої трави, щоб занести додому. Тепер у мене буде свій вогонь, і я гратимуся з ним. Та ось дмухнув вітер, трава підскочила й люто зашипіла на мене. Я випустила її з рук і кинулась навтіки. Озирнувшись, побачила, як голубий дух піднімається вгору, розростається, клубочиться, наче хмара, і відразу вигадала йому назву — дим! Хоч даю слово, раніше я ніколи не чула про дим.
Скоро іскристі жовті й червоні язики заблиснули крізь дим, і вмить я дала їм назву — полум’я — і знову згадала, хоч це було перше на світі полум’я. Воно залізало на дерева, розкішно спалахувало в глибині димової хмари, яка все більше розросталась, шугало з-за хмари, а я плескала в долоні, сміялася й танцювала, не тямлячи себе від радості. Все було таке нове і дивне, таке неймовірно прекрасне!
Він прибіг, зупинився, втупився очима в вогонь і довгий час не говорив ні слова. Тоді спитав, що це таке. Жаль, що поставив питання прямо. Тепер доведеться відповідати. І я відповіла. Сказала, що це вогонь. Може, його дратувала необхідність питати в мене про те, чого він не знає. Але то вже не моя вина. Я і не думала дратувати його. Він помовчав, потім запитав:
— Звідки він узявся?
Ще одне пряме запитання, яке так само потребувало прямої відповіді.
— Я зробила.
Вогонь усе віддалявся. Чоловік підійшов до краю обгорілої галявини, подивився на землю і спитав:
— Що це?
— Вуглини.
Він підняв одну, щоб краще роздивитися, але передумав і шпурнув вуглину на землю. Потім пішов геть. Його ніщо не цікавить.
А мене зацікавило. На землі залишився попіл — сірий, м’який, ніжний і гарний. Я відразу зрозуміла, що це попіл. І жарини. Їх я теж упізнала. Я знайшла свої яблука, вигребла їх з попелу і дуже зраділа — адже я ще така молода і апетит маю добрий. Та я була прикро вражена, бо яблука всі порепались. Але виявилося, що вони тільки на вигляд зіпсовані, а смакують краще за сирі. Вогонь — красивий; думаю, колись він приноситиме користь.