Твори в двох томах. Том 2
- Автор: Твен Марк
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Евгений Крижевич
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Твори в двох томах. Том 2». Краткое содержание книги:
Але чи означає це, що весь дослід це тільки я? Навряд. Мабуть, я лише частина досліду. Правда, головна частина, та, видно, все інше теж має відношення до діла. Чи моє становище забезпечене, чи треба бути обачною і дбати про нього? Мабуть, треба. Якесь внутрішнє чуття підказує мені, що ціна панування — вічна пильність. (Непогано сказано, як на мій вік).
Сьогодні усе видається кращим, ніж учора. Вчора був останній день роботи, і гори залишилися навергані абияк, а деякі долини, завалені сміттям і уламками, справляли гнітюче враження. Благородні й прекрасні шедеври мистецтва не можна творити похапцем, а цей величний новий світ справді надзвичайно благородний і гарний. Часу на його створення було обмаль, але вийшов він майже досконалим. Правда, в деяких місцях зірок накидано густо, а в інших зовсім мало, та це незабаром можна буде виправити. Минулої ночі місяць обірвався і скотився з неба. Який жаль! Сама згадка про цей випадок крає мені душу. Жодна з оздоб не зрівняється з ним у красі й довершеності. Жаль, що він був так погано прикріплений. От коли б його віднайти…
Проте хто зна, куди він закотився. А якщо хто й знайде, то заховає і не віддасть. По собі знаю. Взагалі-то я не здатна на обман, але що далі, то більше усвідомлюю, що основа основ моєї натури — любов, навіть пристрасть до прекрасного. Краще не довіряти мені чужого місяця без відома власника. Якби ще вдень знайшла, то, може б, і повернула, боялася б, що хтось побачив. А якби вночі — напевне придумала б якесь виправдання для себе, щоб не сказати про це. Бо я дуже люблю місяці. Вони такі гарні й романтичні. Було б їх п’ять чи шість, я б узагалі не спала. Мені ніколи не набридло б лежати на порослому мохом березі і дивитися на них.
Зірки теж гарні. От якби дістати хоч кілька, щоб прикрасити своє волосся. Та, мабуть, не вдасться. Подумати тільки, як вони далеко, а здається, ніби зовсім поряд. Учора вночі вони вперше з’явилися на небі, і я спробувала збити кілька штук палицею, але не дістала й дуже здивувалась. Тоді я стала кидати в них грудками землі, доки геть не втомилась, але так і не збила жодної. А все тому, що я лівша. Навіть коли навмисне цілила в іншу зірку, все одно не попадала в ту, що мені подобалась. А були й досить влучні кидки, бо я бачила, як сорок чи п’ятдесят разів чорна пляма грудки летіла просто в середину золотого грона. Якби не втома, я б таки добула собі зірку.
Я трохи поплакала (в моєму віці, гадаю, річ природна), а перепочивши, взяла кошик і пішла туди, де небо сходиться з землею і зірки висять зовсім низько. Там їх можна дістати руками, і це було б набагато краще, бо тоді я зняла б їх обережно, не побивши. Але край землі виявився далі, ніж я сподівалась, і врешті мені довелося відмовитися від свого наміру. Від утоми я вже ледь ноги тягла, до того ж вони були геть побиті й дуже боліли.
Я не могла повернутися додому, бо зайшла надто далеко і змерзла. Натрапивши на тигрів, я вмостилася між ними на ніч. Лежати так було надзвичайно зручно й приємно. Я задоволено вдихала солодкий запах, що йшов від тигрів, — адже вони годуються суницями. Раніше я їх ніколи не бачила, але відразу впізнала по смугах. З однієї такої шкури вийшла б чудова сукня.
Сьогодні я вже маю краще уявлення про відстані. Мені так кортіло заволодіти кожною гарною річчю, яка потрапляла на очі, що я нерозсудливо простягала до неї руку. Іноді відстань виявлялася надто великою, іноді — якихось шість дюймів, що видавалися мені цілим футом, — але тоді моя рука натикалась на безліч колючок! Я одержала урок і відкрила для себе істину, дійшовши до неї власним розумом. Це було моє перше відкриття: подряпаний Дослід боїться колючок. Думаю, непогано, як на мій юний вік.
Учора пополудні я стежила віддалік за іншим Дослідом, намагаючись збагнути, для чого він. Але так нічого й не зрозуміла. Думаю, що це чоловік. Я ніколи раніше не бачила чоловіка, але це створіння виглядає як чоловік. Певна, що не помилилась. Відчуваю до нього більшу цікавість, ніж до будь-якого іншого плазуна, якщо це плазун. Здається, що це саме так, бо в нього скуйовджене волосся, голубі очі, і взагалі воно нагадує плазуна: не має стегон, звужується донизу, як морква, а коли стоїть — роздвоюється, як рогатка. Тому гадаю, що це плазун, хоч може виявитися і якоюсь спорудою.