Пастка на дурнів
- Автор: Хеллер Джозеф
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- ISBN: 5-308-00194-4
- Переводчик: Микола Мещеряк
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Пастка на дурнів». Краткое содержание книги:
Улюблені художні прийоми Хеллера — гіпербола, карикатура, гротеск — допомагають виразніше відчути атмосферу кар’єризму, корупції, хабарництва, пияцтва, поширених в американській армії.
Невдовзі після виходу в світ (1961) роман став бестселером.
Йоссар’ян, напівзасліплений, підвівся і, спотикаючись, кинувся за нею слідом, але чиїсь прудкі кроки позаду примусили його обернутись. А коли глянув туди, волосся в нього на голові стало дибом. Просто на нього з іще одним довжелезним хлібним ножем у руці бігла мала кралина сестричка!
— О господи! — загорлав, здригнувшись, Йоссар’ян і різким ударом вибив ножа з рук малої. Він був по саму зав’язку ситий цим диким, абсурдним поєдинком і, не чекаючи, коли до кімнати вбіжить ще хтось з довгим ножем, схопив обіруч дівчинку й пошпурив її у Крістієву кралю, а сам вискочив на сходову площадку і поскакав униз. Обидві месниці погналися за ним, і він чув на сходах за собою їхні дрібні кроки, щоправда, дедалі тихіші й глухіші. Потім кроки затихли, і згори долинуло чиєсь схлипування. Підвівши голову, він побачив Крістієву кралю, що, зігнувшись у три погибелі, сиділа на сходинці, затуливши обличчя рухами, а поруч наполовину перехилилася через бильце, ризикуючи впасти в сходову клітку, її невгамовна сестричка. Вона життєрадісно розмахувала ножем, так немов то була нова потішна іграшка, з якою вона ще не награлася.
— Bruto! Bruto! — в захваті кричала мала.
Погоня припинилася, але, йдучи вулицею, Йоссар’ян весь час боязко озирався назад. Зустрічні кидали на нього зачудовані погляди, і це наганяло на Йоссар’яна ще більшого страху. Він знервовано прискорив кроки, неспроможний уторопати, що саме привертає до нього загальну увагу. Лиш торкнувшись рукою болючого місця на чолі, Йоссар’ян усе зрозумів: пальці стали липкі від крові. Він заходився втирати хусточкою обличчя та шию, і де б він не торкався, на білій тканині залишалися свіжі червоні плями. Кров юшила звідусіль, і Йоссар’ян помчав бігом до будинку Червоного Хреста, збіг по крутих мармурових сходах до чоловічого туалету, де вмився з милом і освіжив холодною водою свої рвані подряпини на обличчі, розправив сорочку, причесався. Ще ніколи йому не доводилось бачити такої жалюгідної, геть побитої й подряпаної пики, як та, що з острахом і тривогою блимала на нього із дзеркала. І якого біса ця дівка хотіла від нього?
Коли Йоссар’ян вийшов з туалету, Кристієва краля вже чатувала в засідці, притулившись до стінки, в самому низу сходів і налетіла на нього, мов шуліка, виставивши вперед руку з блискучим різницьким ножем. Йоссар’ян інстинктивно відбив її напад ліктем, а кулаком спритно двигнув у щелепу. Очі в неї пішли зизом, однак він устиг підхопити її й обережно посадив на сходинку. Потім, як обпечений, злетів по сходах, вискочив на вулицю і три години мотався по місту, сподіваючись упіймати Голодного Джо, щоб вибратися з Рима, поки вона не вистежила його знову. Лише коли літак відірвався від землі, він відчув себе у безпеці. Та тільки-но вони приземлилися, на П’яносі, Кристієва краля вже чекала його в тому місці, куди вирулив, приземлившись, Голодний Джо. Дівчина була перевдягнута в зелений комбінезон механіка, але в руці мала той самий різницький ніж. Йоссар’яна врятувала галька, на якій послизнувся її черевичок на тонкім каблучку, коли вона вже розігналася, щоб проштрикнути йому груди. Не тямлячи себе, Йоссар’ян утяг її до літака, притис до підлоги і, заломивши обидві руки за спину, тримав так, аж поки Голодний Джо, що зв’язався по радіо з контрольною вежею, не випросив дозволу вернутись до Рима. В Римі Йоссар’ян викинув її прямо на стартову смугу аеродрому, а Голодний Джо, який навіть не сповільнив оберти моторів, знову взяв курс на П’яносу. Коли вони повертались до своїх наметів, Йоссар’ян, тамуючи подих, насторожено придивлявся до кожної стрічної постаті. Голодний Джо зачудовано стежив за ним і, нарешті, не витримавши, запитав:
— Слухай, а тобі часом не привиділася вся ця історія?
— Привиділася? А хіба ти сам не бачив? Чого ж ти повертався до Рима?
— Може, й мені це привиділось. А чому це їй так кортить тебе вколошкати?
— Та вона завжди щось проти мене мала. Можливо, тому, що я колись перебив Кристі носа. А, можливо, тому, що не було більш нікого під рукою, коли дізналася, що його вбито. А втім, її можна зрозуміти: хтось же мусить за це відповісти! Як ти гадаєш, вона знову повернеться?
Того вечора Йоссар’ян допізна просидів в офіцерському клубі, а вертаючись до свого намету, підозріливо косив оком на кожну тінь, готовий упізнати в ній Кристієву кралю. На цей раз вона була одягнута як п’яноський фермер і чигала на нього в кущах біля намету з величезним м’ясницьким ножем. Він навшпиньках безшумно підібрався до неї ззаду і схопив за руки.
— Caramba![61] — з несамовитою люттю вигукнула вона, пручаючись, як дика кішка, та все ж Йоссар’ян спромігся втягти її до намету й кинути на підлогу.
61
Чортівня! (ісп.)