Вигнання з раю
- Автор: Загребельный Павел Архипович
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Год: Радянський письменник
- Жанр: Советская классическая проза
Электронная книга - «Вигнання з раю». Краткое содержание книги:
— На мене, чи що?
— Припустимо.
— Про кіз чи про заочну освіту?
— Припустимо, вперше чую.
— Перевіряли мене по козах і по заочній комісії. Думав, знову. То, може, від Жмака?
— Хто такий Жмак? Не чув. Тут демографія.
— Що-що? — не збагнув Гриша.
— По моїй спеціальності. Демографія. «Демос» — «народ», «графо» — «пишу, описую».
— A-а, цього в нас повно! — недбало махнув рукою Гриша.
Конкретний сполошився.
— Де у вас? В селі?
— Та в нас же, в нас, у Веселоярську.
— І що — демографічні дослідження? Справжня демографія в простому селі?
— А які ж? І димографія, і домографія, і дамографія, і дюмографія, і думографія.
— Припустимо, я цього не записуватиму, а почуть почув би, — застрибав на стільці Конкретний, — може, треба мені було доїхать до вашого Веселоярська?
— Можна було б і доїхати.
— Так що це за дослідження у вас? Хто їх веде?
— Хто веде? А самі й ведемо.
— Яким чином?
— А як? Спершу було як до війни, а тепер ніби все по-новому?
— Але що, що? Про це ніхто не чув і ніяких сигналів!
— Ми й без сигналів. Димографія, для прикладу, що таке? Паливо для колгоспників, пальне для техніки. Все те, що йде димом. З паливом у нас усе гаразд. Мій попередник навів порядок. Фонди отримуємо справно. Все за наряджене вибираємо вчасно. Хто економить, у того й запасець збирається років на три чи й на всі п’ять, так що тут нам ніякі загрози не страшні. Ні загрози, ні морози. Що ж до пального, то воно є тоді, коли його не треба, і його нема, коли треба. Ось починаються наші другі жнива, йде бурячок, іде кукурудза, а сімдесят шостого бензину — дуля! Хтось десь закрутив краник — і вже не тече, і хоч ти з шапки вбийся. Ось вам і вся наша димографія.
— Припустимо, — посовався на стільці Конкретний, — тут щось є. Може бути нова наука. А далі? Як там у вас далі?
— Далі може йти домографія. Це значить: дім і в домі, житло нашого колгоспного трудівника як таке, а також його внутрішність, або, як пишуть у газетах і в книжках, — іптер’єр. То що ж нам показує сьогодні домографія? У Веселоярську хата як така, як пережиток минулих відсталих епох щезла безслідно, позоставшись тільки для нагадування нащадкам у нашому музеї під відкритим небом. Замість хати маємо сучасний будинок, з усім комфортом і естетикою, що відповідає гідності трудівника. Так? Так. Але це у Веселоярську. Які ж села ще є поблизу Веселоярська? Пережитки минулого. Глиняні хати. Солом’яні стріхи. Скажемо прямо: небагаті, убогі хати. Ось вам і домографія. Щоправда, і в убогих, зовні старосвітських хатах знайдете ви те саме, що й у столичних квартирах: дорогі меблі, килими, електротехніку, комфорт і прогрес, а також дефіцит, який наші дядьки вміють призбирувати, як ніхто на світі, а ховають так, що бий тебе божа сила з усіма її ангелами і архангелами, та однаково ж не взнає і не знайде. Та все ж: про що свідчить наша домографія? Треба пришвидшувати темпи перебудови. Треба й треба!
— Дамографія — це вже з колоди карт, — пореготав Конкретний. — Ну, пікову даму, припустимо, знаємо ще від Пушкіна. А далі кинемо наших червових дівчат, найвродливіших на світі, бубнових дам, які гризуть чоловіків навіть у космосі й під землею, і дам жирових, для яких перша половина життя присвячується поправлянню, друга — намаганню схуднути. Така ваша дамографія?
— Навряд, — сказав Гриша. — Наша дамографія — це дармографія для чоловіків. Дамографія — це доярки, свинарки, птахарки, городниці, садівниці, буряківниці, це всі жінки, перед якими треба впасти ниць усім благополучним, благонадійним, благословенним, благоустроєним і благопристойним.
— Припустимо, припустимо, — в тональності ведучого телевізійної програми «Очевидне — неймовірне» пробурмотів Конкретний. — Специфіка моїх демографічних обстежень не охоплює усіх цих ваших маргінальних відхилень, але мене зацікавило словосполучення «дюмографія». Воно не має нічого спільного з нашою семіотикою, і просто дивно, що в якомусь глухому селі народжується такий дивогляд.
— А що тут дивного? — погмикав Левенець. — Письменника Дюма чули? А як у вас особисто з «Трьома мушкетерами» і «Королевою Марго»? Так, як і в нас? От вам і дюмографія! А вже до неї так і кортить дочепити ще й думографію, бо думати ми ніби вміємо, та не кожен хоче. Може, не так?
— Припустимо, що я приїхав сюди не думати, а… — з цими словами Конкретний ухопив на столі своїми чіпкими пальцями тоненьку папочку з барвистого пластика і вжикнув синтетичною ж змійкою на ній.