Вигнання з раю
- Автор: Загребельный Павел Архипович
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Год: Радянський письменник
- Жанр: Советская классическая проза
Электронная книга - «Вигнання з раю». Краткое содержание книги:
— То що ж: в сільгоспмашинах хронічна нестача потужності?
— Як брати написане. А так — чого ж? Вистачає, ще й зостається. К-700 заженеш на поле, то він своїми колесярами чорнозем до самого Чорного моря розгортає! А як на перезволожений лан запустять десяток агрегатів? Хоч кричи: рятуйте!
— Це ж чому?
— А тому, що змішають усе грішне з праведним. До кожного методу ще голова потрібна!
— Кажуть, ви тепер голова сільради? — обережно втрутився той, що мав галстук у смужечку.
— Та ніби, — скромно потупився Гриша.
— Можна вас поздоровити з обранням? — усміхнувся професор.
— Коли не жалко.
— Як же це сталося? — знов той, що з смугастим галстуком. — Ви ж механізатор?
— А як ви думаєте — звідки беруться голови сільрад? Вирощують їх у розсадниках чи привозять з міста? В колгоспи голови приїздили. Робітничий клас. Тисячник. У Шолохова Давидов од путіловців ким приїхав до козаків? Головою колгоспу. А голова сільради в Грем’ячому Лозі свій — Размьотнов.
— По літературі я поставив би вам п’ятірку, — сказав той, що з галстуком у смужечку.
— То й поставте! — добродушно порадив Гриша.
— Я б поставив, — повторив той, і Гриша не став доскіпуватися, чому ж цього не робить, бо відчув, що тут приховується якийсь підтекст, як ото завжди водиться в тій хитромудрій літературі.
— Оцінки непотрібні,— заявив професор уже без підтекстів, тобто навпростець. — Нам доручено провести з вами бесіду, і ми це зробили.
— Бесіду? — здивувався Гриша.
— Так.
— А екзамени?
— Назвіть це екзаменами. Особисто я не проти. Можу сказати, що ви себе проявили. Ваш рівень мене задовольняє. Думаю, що мої колеги теж не мають до вас претензій.
Колеги покивали, поусміхалися, поблагодушествували. Справді: претензій ніяких.
— А тепер же мені як? — нічого не міг второпати Гриша.
— Тепер вам треба пройти до кабінету ректора. Там теж хочуть з вами мати… гм… бесіду.
— Сам ректор?
— Цілком можливо. З свого боку ми вам бажаємо…
Знов усмішки, взаєморозуміння і доброзичливість.
В кабінеті ректора Левенця ждав чоловік мовби й солідний і віку поважного, але на ректора якось не схожий. Надто вже в'їдливі були в нього очі. Та ще весь час шурхотів паперами. Щойно Левенець у двері, той уже й зашурхотів. І не переставав шурхотіти, хоч ти плач.
— Товариш Левенець?
— Так.
— З Веселоярська?
— Точно.
Чоловік кивнув, смикнувся, ніби хотів подати руку, але не подав, сказав тільки:
— Недайкаша.
— Не пойняв про кашу, — простодушно поглянув на нього Гриша.
— Це моє прізвище, — пояснив чоловік. — Так ви з Веселоярська?
— Та ніби.
— Це нове село?
— Як вам сказати? Новозбудоване. Після затоплення старого. Новозбудоване і двічі вже перейменоване. А так — йому понад триста років.
— Але тепер це не відстале, а взірцеве село?
— Можна сказати й так.
— І люди в ньому повинні бути які? Взірцеві?
«Куди він хилить? — подумав Гриша. — І до чого тут уся ця взірцевість? Якимсь гадством тут пахне».
— А що таке? — вдаючи суцільну наївність, спитав він.
— Особливого нічого.
І знову шурхотить, як миша в сухому кукурудзинні.
— Ви подавали заяву до інституту?
— Подавав. На факультет механізації сільського господарства. Заочний.
— З якою метою?
— Та з якою ж? Підняти свій рівень.
— Рівень механізатора?
— Точно.
— Ось тут у мене характеристика, підписана головою колгоспу. На вас ця характеристика?
— Коли на мене, значить, на мене.
— Тут написано, що ви механізатор.
— Написано — значить, написано.
— Але це не відповідає дійсності.
— Та й справді. Написали «механізатор», а треба було: «механізатор широкого профілю». Бо я — на всіх машинах.
— Ви хочете видати бажане за дійсне.
— Щось я не доберу…
— Адже ви тепер не механізатор, а голова сільради.
— Голова? І вже не механізатор?
— Вже ні.
— А коли почнуться другі жнива, піде кукурудза, піде буряк, ви думаєте, я сидітиму в кабінеті? Я сяду на комбайн!