Вигнання з раю

Тут автор, може, вперше пошкодував, що кинув свого героя напризволяще. Доктора ерудичних наук Кнурця відправив на пенсію, сам засів у столиці, до Веселоярська навіть не навідувався. А був би поряд з Гришею Левенцем у таку скрутну хвилину його життя, то й пояснив би йому, що пшоно дуже корисне, що на пшоні трималася вся цивілізація Київської Русі, всі звитяги нашого козацтва, пшоном вигодувані і Ярослав Мудрий, і Сковорода, та й Іван Петрович Котляревський, про що він недвозначно заявив у своїй безсмертній «Енеїді», вже в першій її книжці серед улюблених наїдків, згадуючи класичну страву пшоняну — куліш: «Тут їли різнії потрави, і все з полив’яних мисок, і самі гарнії приправи з нових кленових тарілок: свинячу голову до хріну і локшину на переміну, потім з підливою індик; на закуску куліш і кашу, лемішку, зубці, путрю, квашу і з маком медовий шулик». Ясна річ, нічого подібного в «Енеїді» Вергілія ви не знайдете, так що можете й не шукати. Немає там нічого й про пшоно, а от у «Енеїді» Котляревського про пшоно йде мова і в частині третій, і четвертій, і в п’ятій, як, скажімо, хоч би ось таке місце: «Дали їм в сотники панів, на тиждень сала з сухарями, барильце з срібними рублями, муки, пшона, ковбас, коржів».

Пісня про просо, яка вчувалася Гриші Левенцю так і сяк при його нефортунній поїздці до області, налічує, мабуть, понад тисячу років (автор забув нагадати, що пшоно — це крупа, яку одержують з рослини, яка зветься просом), а ще ж була колись гра в просо, поширена в нашій землі так само, як гра в «довгої лози» або в «ховачка». Дівчата й хлопці ставали в коло (озиратися заборонялося), а один з гравців «молотник» ходив поза молоді з хусточкою або паличкою і злегка торкав то одного, то другого по плечу, примовляючи: «А я просо сію… Жну… Жну… Молочу… Шеретую…» Тоді клав кому-небудь на плече свого «ціпа» і гукав: «Кашу варю! Варю кашу!» Після цього молотник і той викликаний щосили бігли в протилежні боки уздовж кола — хто кого випередить і стане в коло. Хто програє — той молотник. Тепер ця гра так само непопулярна, як непопулярне серед голів колгоспу просо (малі врожаї порівняно з пшеницею). Слова «шеретувати» ніхто вже й не знає, зате всі знаємо «хула-хуп», «кібернетика», «турбулентність» і «ескалація», а грати в дідівські ігри нам ніколи, та й не витримують вони конкуренції з вокально-інструментальними ансамблями, жвавими й перестрибливими, як колорадські жуки на картоплі. Що вдієш?