Вигнання з раю

— Вища. А в мене середня. Хотів на заочний — отака заява не дала.

— Припустимо, що заочна освіта — це не зовсім вища, — розвеселився Конкретний.

Гриші трохи відлягло від серця. Хоч хлопця веселого прислали з цією гадською анонімко-псевдонімкою!

— Та я й сам так вважаю, — сказав він, — а треба ж.

— Отже, — враз посуворішав Конкретний, — ви не заперечуєте, що одружилися із спеціалістом з вищою освітою, переслідуючи корисливі цілі?

— Хто вам таке сказав? — підстрибнув од обурення Гриша.

— Так тут написано.

— А що там ще написано?

— Ще тут написано, що Дарина Порубай, будучи старшою за вас на три роки і маючи вищу освіту, пішла заміж за механізатора, який багато заробляв, з корисливою метою, але тепер вичікує, щоб знайти вигіднішого чоловіка, про що свідчить її небажання народжувати дітей від Левенця, тоді як машину «Жигулі» в подарунок від нього вона прийняла…

Гриша онімів од такої нахабної правди. Написано все ніби так, як воно є, але водночас чистісінька брехня.

— А що там ще написано? — насилу стримуючись, щоб не скреготнути зубами, поспитав він.

— Ще що? Ну, закінчує автор так: «По всьому району поповзли нездорові чутки, і трудові маси сколихнулись і обурились».

— І оце ви приїхали розбирати? Про те, що поповзли чутки? — не повірив Гриша.

Конкретний хитнув головою без видимого ентузіазму.

— А от уявіть, щоб до вас приїхав хтось із села і почав про вашу дружину, про сім’ю, про дітей. Як воно?

— Нежонатий. Мені протипоказано. Я вегетаріанець.

— Хто-хто?

— Закусую солоними огірками.

— А-а, тоді ясно. То що, ви мене питатимете по оцій псевдонімці, а мені відповідати?

— Припустимо.

— А як відповідати — по суті чи так, як по телевізору?

— По телевізору? — Конкретний враз пожвавішав, — А як це?

— Ну, питають, скажімо, голову колгоспу, по скільки центнерів пшениці з гектара маєте намір зібрати в цьому році. А голова їм так: взявши підвищені зобов’язання, трудівники нашого колгоспу докладають усіх зусиль, щоб одержати в цьому році врожай зернових на всіх посівних площах в середньому на три-чотири центнери вищий, ніж торік.

— Дуж-же цікаво! — поцмокав Конкретний. — Але в нас мало слухачів. Нам би конкретніше.

— Та я — за, — сказав Гриша. — Найконкретніше було б порвати цю писульку і пустити за вітром.

— Не маю права.

— Дайте мені — я порву.

— І ви не маєте права. Ніхто не має права. Заяву можна тільки закрити. Для цього створена комісія.

— Як же ви її закриватимете?

— Дуже просто. Я питаю, ви відповідаєте.

— А тоді?

— Коли треба — підпишете. Припустимо, так. «Жигулі» ви справді купили?

— Купив. Як передовому механізаторові, продали без черги.

— І подарували дружині?

— Нащо дарувати? Треба — їздить. Треба мені — поїхав я.