Фантастика Всесвіту. Випуск 4

Росіянка страх як любила поїздки верхи по фазендах і виселках. На фазенді Каррапішо, першій зупинці кавалькади, полковник Демостенес Берберт влаштував Вентуриньї та його коханці пишний прийом. То був ставний сорокарічний чоловік з домішкою французької крові в жилах, успадкованої від діда. Троє струнких вродливих дівчат обслуговували «великий дім» і виконували всі забаганки багатія. Доброю французькою мовою — дідова наука — полковник відрекомендував Людмилі трьох грацій: тупі-гуарані, португалку й малійку, три Марії, індіанку, білу і негритянку. Полковник Демостиньйо сам їх дібрав — тонкий знавець, губа не з лопуцька.

В какаовій сельві власник фазенди Каррапішо був білою вороною: у «великому домі» була етажерка з книжками, винний льох, крім грамофона, стояло фортепіано; хазяїн щось собі награвав, а три красуні слухали, повсідавшись навпочіпки. У Фуада Карана, постійного гостя полковника, з язика не сходив його гарем, а Алваро Фарія, завсідник портових барів, провів цілий тиждень на фазенді, дудлячи португальські й французькі вина та коньяки. На авторитетну думку ільєуського ерудита, полковник Берберт був єдина по-справжньому культурна людина в усьому грапіунському краї.

За ранковою кавою — гості виїхали з Ітабуни вдосвіта, щоб устигнути в Аталаю до заходу сонця, — полковник велів подати їм місцеві страви: кускуз, мінгау, сир, кисляк, смажені банани, плоди хлібного дерева, ямс, солодкий маніок, солодкий батат і густий шоколад. Ласунка Людмила скуштувала всього потроху і все похвалила своїм грудним, співучим голосом.

Вони оглянули плантації — збір урожаю був у розпалі, і наймити працювали з п’ятої ранку, — кораль з дійними коровами, де полковник Демостиньйо, скориставшись інтересом Вентуриньї до телиці Суламіти, погладив Людмилу Григорівну по шляхетному задку і шепнув їй, полоскотавши вусом шию:

— Тільки побажайте, і цей дім стане вашим, а на додачу іще один, в Ільєусі, з видом на море.

Це було сказано вишуканою французькою мовою під легенький шелест уранішнього леготу.

Людмила відповіла усмішкою і загадковим поглядом, як уміють усміхатися й дивитись російські героїні. Бравий полковник, перш ніж забрати руку з прегарного заду, легенько його вщипнув, нагадуючи про свою пропозицію.

Росіянка була в захваті від поїздки. Дорога йшла поміж какаовими плантаціями, де в ранковому світлі вилискували бурштинові плоди — видовище іще чарівніше, ніж неозорі лани стиглої пшениці. На кожній фазенді вони зупинялися утамувати спрагу — випити ковток води, чашечку кави з банановими й помаранчевими цукатами, склянку того божественного нектару, який готують із какаової патоки.