Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)
- Автор: Льюис Клайв Стейплз
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-617-12-7122-7
- Переводчик: Віктор Шовкун++
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)». Краткое содержание книги:
Одного дня двоє братів і дві сестри Певенсі потраплять у Нарнію — чарівну країну одвічної зими, населену фавнами і наядами, гномами і єдинорогами, добрими велетнями, драконами і звірятками, що вміють розмовляти… Тоді здійсниться давнє пророцтво про чотирьох людських дітей, які сядуть на трони величного Кейр-Паравелю, настане Різдво, повернеться лев Аслан, буде переможена Біла Чаклунка — а чарівні пригоди триватимуть…
— У цьому віці вони такі славні лялі, — сказала одна велетка інший. — Як подумаєш, навіть шкода стає…
Бяклі та Трясогуз теж старалися щосили, та в дівчаток такі хитрощі виходять куди краще, ніж у хлопчиків. Та навіть у хлопчаків це виходить краще, ніж у простокваків. А за обідом сталося таке, від чого всім трьом якнайшвидше захотілося дременути з цього замку. Обідали вони у великій залі за окремим маленьким столиком біля каміна. А за двадцять кроків від них за величезним столом бенкетували шестеро старезних велетнів і велеток похилого віку. Вони так гомоніли, і голоси їхні долинали з такої височини, що діти незабаром звикли до цього й уже не помічали, як не помічаєте і ви гудки машин та дзвін трамваїв за вікном. Їли діти холодну відварну оленину — страву, яку Джил раніше ніколи не куштувала, і вона їй припала до смаку. Аж раптом до них обернувся Трясогуз і обличчя його настільки зблідло, що цю блідість можна було розгледіти навіть крізь болотний від природи колір його обличчя. Він прошепотів:
— Не їжте більше ні шматочка.
— А що трапилося? — запитали тихо діти.
— Хіба ви не чули, про що щойно говорили велетні? Один сказав: «Яке ніжне м’ясо у цього оленя!» А інший зауважив: «Виходить, він був брехуном, цей олень». — «Чому?» — здивувався перший. «А тому, — відповів йому другий, — що, кажуть, як його зловили, він просився: «Не вбивайте мене! Я не смачний. Я дуже твердий».
Якусь хвилину у Джил в голові ніяк не вкладався весь страшний зміст цих слів, та коли очі в Бяклі від жаху округлилися і він видушив: «Виходить, ми їмо розумного оленя!» — до неї нарешті дійшло.
Звичайно, слова ці подіяли на них по- різному. Оскільки Джил у цьому світі була вперше, то їй просто стало шкода бідного оленя, і вона про велетнів, які вбили його, подумала, що вони все-таки безсердечні. Бяклі ж бував у цьому світі колись і дружив принаймні з одним таким звіром, тому, почувши про це, він жахнувся, як жахнулися б і ви, почувши про вбивство. А ось Трясогузу (як всякий простоквак, він народився в Нарнії) стало гидко — його знудило, як знудило б і вас, дізнайся ви, що їсте чоловічину.
— Ми накликали на себе гнів Аслана, — сказав він. — Ось що буває, якщо не дотримуєшся заповітних знаків. Напевно, тепер над нами тяжіє прокляття. Ах, якщо б можна було взяти і встромити собі в серце цього ножа!
І поступово навіть Джил почала дивитися на події очима простоквака. Хай там як, а до їжі ніхто з них більше не торкнувся. А тільки-но їм здалося, що небезпеки немає, вони навшпиньки вийшли із зали. Час наближався до тієї години, коли вони надумали втікати, от вони дедалі більше й більше непокоїлися — тинялися коридорами й чекали, поки все стихне. А велетні по обіді ще довго сиділи за столом, і один лисий велетень розповідав якусь історію. А коли все це закінчилося, наші мандрівники кинулися в кухню. Але там досі було багато велетнів, принаймні в посудомийні, де вони мили посуд і прибирали. Справжньою мукою було чекати, допоки велетні-кухарчата закінчать порядкувати і, по черзі витерши руки, підуть собі геть. Нарешті в приміщенні залишилася лише одна стара велетка. Вона все товклася, все поралася, щось терла, щось шкребла… і врешті-решт наші мандрівники з жахом зрозуміли, що вона нікуди і не збирається йти.