Чаклун та сфера. Темна вежа IV
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #4
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-966-14-0159-3
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чаклун та сфера. Темна вежа IV». Краткое содержание книги:
Мчить рік, добігає свого кінця.
Вночі на вулицях Гембрі тепер горять святкові ліхтарі, а руки опудал пофарбовано в червоний. Усюди висять амулети на Жнива. Жінки хоч і цілуються та отримують поцілунки на вулицях і обох базарах (часто — від зовсім незнайомих чоловіків), але майже перестали злягатися. Тимчасово. В Ніч Жнив всі покладуть край цій прикрій затримці. А до свята Повної Землі наступного року вже буде зібрано звичний урожай немовлят.
На Крутоярі несамовито гарцюють коні, наче розуміючи (а швидше за все, так і є), що час їхньої волі майже закінчився. А коли налітає вітер, вони стрімголов збігають униз, стають мордами на захід, демонструючи задницями, звідки йде зима. На ранчо знімають москітні сітки й вішають віконниці. На величезних кухнях ранчо і менших фермерських ніхто не краде поцілунків і навіть не думає про секс. Це час стерилізувати і консервувати. Від світанку аж до ночі на кухнях стоїть пара і пульсує спека. Далеко розносяться пахощі яблук, буряків, квасолі, моркви й солонини. Жінки весь день крутяться, як білки в колесі, а вночі напівмертвими падають на ліжка і сплять, поки темна ранкова година наступного дня не покличе їх назад до кухні.
На подвір’ях палять листя. З кожним наступним днем тижня обличчя Демона на місяці проступає дедалі чіткіше, а червонорукі опудала все частіше летять у полум’я. На полях палає бадилля кукурудзи, і в ці багаття часто вкидають опудал. Їхні червоні руки і гаптовані білі очі безмовно горять під поглядами чоловіків, що стоять довкола вогнища. Всі мовчать і серйозно дивляться у вогонь. Ніхто не сміє вимовити уголос, які жахливі стародавні обряди вони відтворюють та яких грізних богів задобрює спалення опудал, але всім це добре відомо. Зрідка хтось із чоловіків пробурмоче під ніс два слова: гори́, гори́.
Завершують, завершують, завершують рік.
Надворі спалахують феєрверки (раз у раз щось так гахкає, що навіть спокійні тяглові коні задкують від страху) і розлягається луна від дитячого реготу. На ґанку продуктової крамниці, через дорогу від «Раю для подорожніх», обмінюються поцілунками — часом вологими, відкритими, солодкими, з язиком, а от повіям Корал Торін («наложницям за покликом», як люблять себе називати неземні створіння на кшталт Ґерт Моґґінс) нудно. Цього тижня клієнтів у них буде — кіт наплакав.
Це не Кінець Року, коли спалюють зимові колоди, і весь Меджис танцюватиме в коморах… втім, насправді це кінець року. Справжній кінець, коли зібрано врожай, спалено бадилля, і це знають усі — від Стенлі Руїса, що стоїть за шинквасом під Зірвиголовою, до найостаннішого пастуха Френа Ленґіла, котрий випасає худобу на найдальшому краю Поганої Трави. У чистому повітрі розноситься луна, у венах циркулює туга за іншими, далекими краями, а в серці тужливо, мов вітер, співає самотність і розпач.
Але цьогоріч у повітрі витає ще дещо — відчуття зла, яке ніхто не може описати словами. Люди, яким за все життя жодного разу не наснилося страхіття, з криком прокидаються серед ночі впродовж усього тижня fin de a o; люди, що вважають себе миролюбними, не просто встрягають у кулачні бійки, але й підбурюють до них інших; невдоволені хлопчиська, які роками лише мріяли втекти світ за очі, цьогоріч таки втечуть. І більшість не повернеться після першої ж ночі, проведеної на сирій землі.
Люди відчувають (без слів, нутром), що цієї осені все пішло шкереберть. Це завершення року і водночас — кінець миру.
Адже саме тут, у Меджисі, в цій сонній баронії Зовнішньої Дуги, невдовзі розгориться найбільша пожежа в історії Серединного світу; звідси потече кров. Через два роки, не більше, світ у його теперішній подобі перестане існувати. Все починається тут. Серед трояндового поля заходиться звіриним риком Темна Вежа. Час — обличчя на воді.
Повертаючись з готелю «Затока», Корал Торін помітила на Хай-стрит Шимі. Він ішов у протилежний бік і вів з собою Капризного. Високим і приємним голосом хлопець співав «Безжурне кохання». Просувався він повільно: заважали діжечки, знову нав’ючені на спину Капризному, вдвічі більші за ті, що їх він не так давно возив на Коос.
Корал весело погукала свого батрака. Причина радіти в неї була: Елдред Джонас чхати хотів на стримування під час fin de а о. Як для чоловіка з хворою ногою, він був дуже спритний.
— Шимі! — крикнула вона. — Куди це ти? До мера?
— Еге, — відповів Шимі. — Везу ґраф, який вони просили. На Жнива там буде багато народу. Всі будуть пити, танцювати, розжаряться, і їм треба буде пити ґраф, щоб охолонути! Ви така гарна, сей Торін, щічки рожеві!