Чаклун та сфера. Темна вежа IV
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #4
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-966-14-0159-3
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чаклун та сфера. Темна вежа IV». Краткое содержание книги:
Алан делікатно стис її руки, передаючи їй імпульс свого дару. Вона слабко пручалася, але він не дозволив їй забрати руки.
— А що далі?
— У неї срібний медальйончик.
— Так?
— Вона нахиляється ближче і питає, чи я її чую. Я відчуваю її дихання. Смердить часником і чимось набагато гіршим, — Сюзен скривилася від огиди. — Я кажу, що чую її. А тепер я бачу. Бачу медальйон у її руці.
— Дуже добре, Сюзен, — мовив Алан. — Що ще ти бачиш?
— Рею. В світлі місяця вона схожа на череп. На череп з волоссям.
— О боги, — пробурмотів Катберт і схрестив руки на грудях.
— Вона наказує мені слухати. Я кажу, що слухатиму. Вона наказує, я маю послухатися. Я обіцяю. Вона каже: ти хороше дівча. І гладить моє волосся. Весь час. Мою косу, — Сюзен спроквола підняла руку, бліду в примарному світлі склепу, до свого білявого волосся. — А тоді вона шепоче, що я маю дещо зробити, коли втрачу цноту. «Дочекайся, — каже, — коли він засне, а тоді відріж собі коси. Всі до останньої волосини. Біля самого черепа».
Хлопці з жахом слухали, як її власний голос перетворюється на голос Реї, гарчить і стогне, як стара карга з Коосу. Навіть обличчя, все, крім порожніх сонних очей, набуло рис відьми.
— «Відчикриж усе, дівчино, до останньої волосини, і повертайся до нього лиса, ніби щойно з лона матері! Побачимо, як йому це сподобається!»
Вона замовкла. Алан повернув бліде обличчя до Роланда. Його губи тремтіли, але її рук він не випускав.
— Чому місяць рожевий? — спитав Роланд. — Чому, коли ти намагаєшся все згадати, місяць стає рожевий?
— Він світиться таким кольором, — голос Сюзен звучав на межі між здивуванням й радістю. Наче вона виповідала таємницю. — Вона тримає його під ліжком. Не знає, що я бачила.
— Ти впевнена?
— Еге ж, — сказала Сюзен і додала таким тоном, ніби це була звичайна річ: — Якби вона дізналася, то вбила б мене. — Вона захихотіла і сказала те, що вразило їх усіх: — У Реї місяць під ліжком у скрині, — проспівала голосом малої дитини.
— Рожевий місяць, — констатував Роланд.
— Еге.
— Під ліжком.
— Еге, — Сюзен таки вдалося витягти руки з долонь Алана. Вона накреслила ними в повітрі коло. Подивилася вгору, і на її обличчі промайнула страшна жадоба. — Я б хотіла його мати собі, Роланде. Так, хотіла б. Такий гарний місяць! Я бачила його, коли вона послала мене по дрова. Крізь вікно. Вона виглядала… молодою, — а тоді повторила: — Я б хотіла мати таку річ.
— Ні, тобі не можна її мати. Вона точно в Реї під ліжком?
— Еге ж, у магічному місці, яке вона створює пасами.
— У неї кристал з Мерлінової веселки, — зачудовано мовив Катберт. — У старої падлюки те, про що розповідав твій тато. Тепер я розумію, звідки вона так багато знає!
— Нам ще щось треба дізнатися? — спитав Алан. — Руки в неї стали такі холодні. Вона дуже заглибилася, і мені це не подобається. Поки нічого страшного, але…
— Гадаю, ми вже все почули.
— Наказати їй все забути?
На це Роланд одразу відповів, хитаючи головою. Вони були ка-тетом, на краще це чи на гірше. Він узяв її за руку. Пальці були крижані.
— Сюзен?
— Так, любий.
— Зараз я прочитаю віршика. Коли я закінчу, ти прокинешся і пам’ятатимеш усе, як і раніше. Гаразд?
Вона всміхнулася і знову заплющила очі.
— Ведмедики і пташки, рибки й зайченятка…
— Здійснять коханої мрію спочатку, — всміхаючись, закінчив Роланд.
Вона розплющила очі. Сяйнула усмішкою.
— Моя мрія — це ти, — як і першого разу, сказала вона і поцілувала його. — Ти, Роланде. Ти, коханий мій.
Неспроможний стримуватися, Роланд пригорнув її до себе.
Катберт відвів погляд. Алан подивився на свої чоботи і прокашлявся.
— Ви заберете в неї кулю? — спитала вона, обіймаючи Роланда ззаду за пояс, коли вони поверталися до Будинку-на-набережній.
— Краще нехай поки що залишається там. Кристал їй передав на зберігання Джонас, від Фарсона, я в цьому не сумніваюся. Його відправлять на захід разом з усім награбованим добром — це теж поза сумнівом. До нього дійде черга, коли ми розбиратимемося з цистернами і Фарсоновими вояками.
— Ми заберемо кулю з собою?
— Заберемо чи розіб’ємо. Мабуть, варто було б відвезти її батькові. Але це ризиковано. Нам слід бути обережними. Ця штукенція дуже могутня.
— А якщо відьма побачить, що ми замислили? І попередить Джонаса чи Кімбу Раймера?
— Якщо вона не побачить, як ми їдемо забирати її скарб, то сумніваюся, що вона знатиме про наші плани. Ми добряче її налякали. А якщо кристал справді оволодів нею, то вона нічого не робить, лише весь час у нього вирячується.