Чаклун та сфера. Темна вежа IV
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #4
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-966-14-0159-3
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чаклун та сфера. Темна вежа IV». Краткое содержание книги:
— Як ми вчотирьох зможемо знищити дві сотні солдатів?
— Ми не зможемо. Але якщо підпалити одну з цистерн, станеться вибух, можливо, навіть дуже потужний. Ті солдати, що вціліють, будуть налякані, а їхні ватажки розлютяться. Вони побачать нас, бо ми їм покажемося…
Алан і Катберт дивилися на нього, затамувавши подих. Решту історії вони або чули, або домислили, а от цю частину Роланд досі тримав при собі.
— А що далі? — злякано спитала Сюзен. — Що тоді?
— Ми заведемо їх у Каньйон Петлі, — сказав Роланд. — Просто у тонкохід.
Всі мовчали, мов громом уражені. А потім Сюзен сказала (з повагою):
— Ти з’їхав з глузду.
— Ні, — в задумі заперечив Катберт. — Не з’їхав. Ти маєш на увазі той маленький проріз у стіні каньйону, Роланде? Перед виступом у землі.
Роланд кивнув.
— Ми вчотирьох зможемо без проблем видряпатися нагору. А згори поскидаємо вниз каміння. Щоб викликати обвал на голови тих, що спробують нас наздогнати.
— Звучить жахливо, — сказала Сюзен.
— Це виживання, — відповів Алан. — Якщо дозволити їм перегнати нафту і використати її, то загинуть усі люди Альянсу, що потраплять у зону обстрілу. Добрий Чоловік полонених не бере.
— Я ж не стверджую, що це неправильно. Просто жахливо.
Вони трохи помовчали — четверо дітей, що обдумували вбивство двох сотень чоловіків. Хоча то мали бути навіть не чоловіки, а (здебільшого) молоді хлопці приблизно їхнього віку.
— Але ж ті, кому каміння на голову не посиплеться, просто виїдуть верхи з каньйону.
— Ні, не виїдуть, — Аланові вже був знайомий рельєф місцевості, тож тепер він усе зрозумів без зайвих слів. Роланд кивнув, і на його вустах з’явилася тінь усмішки.
— Чому ні?
— Гілляччя перед каньйоном. Ми підпалимо його, так, Роланде? І якщо вітер не зміниться… то дим…
— Зажене їх у глиб каньйону, — погодився Роланд. — У тонкохід.
— А як ви збираєтеся підпалити купу гілля? — спитала Сюзен. — Я знаю, що воно сухе, але ж у вас не буде часу скористатися сірником чи викресати іскру.
— Ти можеш нам допомогти, — сказав Роланд. — І з цим, і з тим, щоб підпалити цистерни з нафтою. Ми не можемо розраховувати на те, що нафта займеться лише від наших пострілів. Сира нафта горить значно гірше, ніж вважають деякі люди. Я сподіваюся, що в цьому тобі допоможе Шимі.
— Говори, що я маю зробити.
Вони розмовляли ще хвилин зо двадцять, не надто вдаючись у подробиці плану. Здавалося, всі розуміли — якщо забагато напланувати і останньої миті щось зміниться, вони можуть не впоратися з ситуацією. У цей вир вони потрапили з волі ка, тож вирішили покластися на ка. І на власну хоробрість.
Спершу Катберт не погоджувався з тим, щоб залучати до справи Шимі, але врешті-решт здався. Роль хлопчика була другорядною, хоч і ризикованою, та й Роланд погодився взяти його з собою, коли все буде скінчено. Де четверо, там і п’ятеро, сказав він.
— Гаразд, — сказав Катберт у кінці розмови й повернувся до Сюзен. — Хтось із нас двох має з ним поговорити.
— Я.
— Тільки попроси його ні слова не казати Корал Торін, — попередив Катберт. — Не тому, що вона мерова сестра. Просто я не довіряю тій падлюці.
— Можу навести тобі кращу причину не довіряти їй, ніж братик-мер, — сказала Сюзен. — Моя тітка каже, що вона знюхалася з Елдредом Джонасом. Бідна тітка Корд! Це найгірше літо в її житті. Та й осінь буде не ліпшою. Люди тицятимуть у неї пальцями як у тітку зрадниці.
— Не всі так вважатимуть, — сказав Алан. — Дехто завжди обізнаніший за інших.
— Можливо, але тітка Корделія з тих жінок, хто завжди чує лише найогидніші плітки. І переповідає їх. Ви знаєте, вона сама зітхала за Джонасом.
У Катберта відібрало дар мови.
— За Джонасом! Святі боги! Вухам своїм не вірю! Знаєш, якби за поганий смак у коханні вішали, твоя тітка померла б молодою.
Сюзен засміялася, обхопила коліна руками і кивнула.
— Час іти, — сказав Роланд. — Якщо з’явиться інформація для Сюзен, ми скористаємося червоним каменем у стіні «Зеленого серця».
— Добре, — зрадів Катберт. — Забираймося звідси. Тутешній холод уже помалу пробирає мене до кісток.
Роланд підвівся, розминаючи ноги.
— Найважливіше те, що вони вирішили залишити нас на свободі, поки згортатимуться і тікатимуть. Це наша головна перевага. А тепер…
Тихий голос Алана змусив його замовкнути.
— Ми забули про щось дуже важливе.
Роланд знову сів навпочіпки і питально глянув на Алана.
— Відьма.
Сюзен здригнулася, але Роланд лише нетерпляче розсміявся.