Казки народів світу

— Провіщено, що жоден меч, зроблений людськими руками, не може заподіяти йому шкоди, — значливим тоном заявив кіт. — І його охороняють люті меткі пси із залізними іклами — вони роздеруть тебе на дрібні шматочки, коли ти спробуєш так просто підступити до замку.

— Тоді скажи, що я маю робити? — запитав королевич.

— Ти повинен дістатися через гори до пущі, яка оточує його замок. Там ти побачиш височенне дерево біля одного вікна, що звернене на захід. Видерись стовбуром угору, сядь на гілці й простягни до того вікна капелюха, оздобленого сріблястим пір’ям. Коли в твій капелюх вкинуть три клубки — один червоний, другий синій і третій жовтий, — чимдуж вертайся до мене. Але не мов ані слова, бо тебе почують сторожові пси.

Королевич не став баритися й того самого дня вирушив у дорогу. Переплив він через дві річки, перетяв широку рівнину, вибрався — все вище й вище — у сині гори, а тоді спустився схилом потойбіч і зрештою добувся до густого непрохідного лісу, що оточував велетнів замок. Він знайшов височенне дерево, виліз на самий його вершечок і струсонув гіллям — там, де вікно лицем до надвечірнього сонця.

У ту ж мить вікно прочинилося і виглянула королівна Медб, і королевич побачив, яка вона сумна, але ще гарніша, ніж будь-коли раніш. Він уже мало не озвався до неї, та, вчасно згадавши пересторогу білого кота, тільки мовчки скинув капелюха з трьома сріблястими пір’їнами і простяг перед себе. Королівна вкинула в капелюх три різнокольорові клубки, послала повітряний поцілунок коханому, зачинила вікна й зникла.

І раптом королевич почув голос велетня — той саме вертався з полювання, співав і вигукував щось до своїх псів. Королевич перечекав, поки велетень увійшов усередину замку, тоді спустився з дерева й рушив у дорогу назад. І хоч спішив як тільки міг, добирався він додому цілий день, ніч і ще один день. Нарешті перед ним постав його палац, і найперше, що він помітив — це білого кота біля головного входу: кіт сидів і чистив свої вуса.

Побачивши королевича, кіт спитав:

— То як, дістав клубки?

— Дістав, — відповів королевич.

— Ну, тоді ходім зі мною, — сказав кіт.

Вони й пішли вдвох. Минуло трохи часу і палац залишився позаду, а попереду замріло море, блискуче під сонячним промінням.

Коли вони вийшли на берег, кіт обернувся до королевича й сказав:

— Візьми в руку червоний клубок, дістань з нього кінчик нитки й міцно затисни в долоні, а сам клубок кинь у воду. Потім почекай і побачиш, що буде.

Королевич так і зробив. Клубок легенько поплив собі по хвилях, усе далі й далі від берега, аж урешті перетворився на крихітну цяточку вдалині.

— Тепер смикни за нитку, — сказав кіт.

Королевич став обережно вибирати нитку і невдовзі побачив, як щось заяскріло у воді, щораз ближче й ближче з кожним посмиком, і кінець кінцем до берега прибився прегарний срібний човник.

— Сідай у цього човника, — сказав кіт, — і він запевне переправить тебе через море, на острів, куди ще жодна людина не ступала ногою. На острові ти побачиш палац. Коли ввійдеш до того палацу, у просторій його залі знайдеш на стіні меча. Це єдиний меч, яким можна забити велетня Тренкоса. Там ти знайдеш також таріль на столі, а на ньому сто маленьких пиріжків; якщо ти візьмеш їх із собою й кинеш по одному велетневим псам, вони всі й сконають. Тільки стережися, щоб нічого не їсти й не пити, поки дістанешся до палацу, а то геть усе забудеш про королівну.