Брати Кошмарик, Магістр і я
- Автор: Брошкевич Ежи
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: «Веселка»
- Переводчик: Лєнік Ольга
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Брати Кошмарик, Магістр і я». Краткое содержание книги:
Гостросюжетна повість відомого польського письменника про виховання дітей, про взаємини поколінь та про охорону навколишнього середовища.
Переклад з польської Ольги Лєнік
Малюнки Ростислава Безп'ятова та Георгія Філатова
Перекладено за виданням:
Jerzy Broszkiewicz. Bracia Koszmarek, magister i ja. Nasza ksiegarnia, Warszawa, 1980.
— Не знаю, чи ви помітили, — втрутилась ліщина, — що мої очі мають золотавий блиск.
Що правда, то правда. Я це помітив і підтвердив уголос.
— Найважче було винайти відповідний будівельний матеріал, — вів далі Марек. — Ми роздумували над цією проблемою три доби, тому що батьки якраз кудись поїхали. Три доби ми не спали і майже не їли.
— І винайшли?
— Авжеж. Тільки, будь ласка, ні про що не розпитуйте. По-перше, це наша таємниця, а по-друге, занадто багато прикладів.
— А що було потім?
— Через три дні,— засміявся Ярек, — ми принесли до школи сто десять штучних, але дуже злих комах. На кожного члена «групи сильних» ми настроїли нюх десяти комах. За три години «група сильних» перетворилась на купку зарюмсаних, переляканих, нікчемних слабаків. Ми відкликали наших комашок лише тоді, коли всі одинадцятеро забіяк перевелися до інших шкіл.
— А через сто сімдесят дев'ять днів, — сказав Марек, — ми познайомили наших батьків з магістром Діонізієм Гібридоном Вернигорою. Батьки екзаменували його протягом десяти годин. Мама не забула про піднімання петельок па панчохах, квашення огірків і строчіння. Врешті вона запитала, що ми хочемо дістати в нагороду: Нобелівську премію чи морозиво пломбір. Ми одностайно вибрали морозиво, а на додаток симфонічний концерт.
— Добре, — сказав я, — чудово. Але ви й досі не пояснили мені, чому інколи магістр Вернигора грубо поводиться з вами, а ви з ним — дуже чемно?
— Так захотіла мама, — відповів Ярек. — Щоб ми не зазнались.
— Крім того, треба вміти шанувати власну працю, навіть якщо її неймовірно важко витримувати, — докинув Марек.
— У мене складається враження, — сказав я, — що хоч магістр відіграє важливу роль у ваших планах, він не єдина ваша технічна допомога.
— Звичайно, — погодився Ярек. — Не рахуючи дрібниць, ми маємо три «Нелоки», в основному призначені для дослідження хімічного затруєння атмосфери, близько двадцяти повітряних фільтрів, штучні золоті рибки для дослідження річкової води тощо. Ми збираємось піти напролом. Ви нам допоможете?
— Дорогі мої,— сказав я дуже серйозно, — коли ви вперше запитували мене про це, я дав слово собі, що допоможу вам… скільки зможу. Тепер даю слово вам, і знайте, що я не люблю розкидатися словами. Мені подобається ваш намір іти напролом. Однак, щоб іти, треба знати, з якою швидкістю йти, якою дорогою і до якої мети. Адже ми не будемо весь час метатись між димарем без фільтра й стічним рівчаком. Я гадаю, що насамперед ми повинні виробити якийсь розумний план. Звичайно, не оглядаючись, іти напролом.
Марек похитав головою. Ярек посміхнувся, магістр загув оперним басом.
— Любий пане Єжи, — звернувся до мене Ярек, — бачу, що ви все ще недооцінюєте нас. Ми не будемо розробляти жодних планів просто тому, що вже приготували на ваш розсуд чотири різні плани. Кожний із них має свої достоїнства й вади. Будь ласка, перегляньте їх, оцініть і обміркуйте разом з нами. Ось папка з машинописним текстом, кресленнями, розрахунками й різними примітками. Виберемо найкращий план і… і тоді підемо напролом. Ви можете розраховувати на те, що ми досить багато чого вміємо. До того ж, ми не тільки вміємо, а й, головне, розуміємо. Мені здається, що ми багато чого розуміємо. І хочемо ще значно більше розуміти. До планів ми додали список різних допоміжних технічних приладів, виготовлених братами Кошмарик. Зараз чекаємо тільки на ваш вибір і на ваші поради.
Я взяв із рук у Ярека грубеньку папку й проголосив, наче з трибуни сейму:
— Дорогі брати К. і ви, магістре В! Я беру цю папку. Дві справи сьогодні вже твердо вирішено. По-перше, ми йдемо напролом. По-друге, всі проблеми будемо розв'язувати разом. Оце таке маємо сьогодні. Я зателефоную до вас узавтра рівно о дванадцятій.
Було вже початок на тринадцяту. Час підганяв. Отож ми розпрощались і розійшлися в різні боки.
Я не вмію читати чужі думки. Проте, спускаючись з Ліска в напрямку Волі Юстовської, був певен, що вся наша четвірка думає про те ж саме: що почнеться ЗАВТРА?!
Розділ III
Додому на обід я повернувся в чудовому настрої. Через кілька хвилин після того, як я розстався з трьома новими приятелями, весь Вольський Лісок розшумівся, небо прояснилося. На Краків знову повіяв холодний поривчастий вітер. Він пошматував брудні запони над містом, і шоломи башт, як у давнину, по-рицарському заблищали на сонці, засяяли очі й усмішки дівчат, немов найкращого весняного дня.
Дома, всупереч традиції, на мене чекали з обідом. Бо загалом у нас заведено, що той член родини, який пішов прогулятися, вільно розпоряджається своїм часом і не повинен поспішати додому. Зате, повернувшись, сам собі готує, подає і сам-один їсть. Але я забув, що мене три тижні не було вдома і я повинен був хоч коротко розповісти своїй родині про далеку подорож. Чесно кажучи, мені не дуже хотілося це робити. Я наперед знав, яким сміхом відповідатимуть слухачі на мій звіт. Всі однаково — і дуже доросла бабуся Ірена, і досить доросла дружина Кристина, і майже дорослі діти (тобто дочка Агяешка та її чоловік Анджей). Більше того, я трохи побоювався, що навіть обидва Агнещині собаки — тобто досить дорослий боксер Ренні й тієї ж породи молоденька Массумі — приєднають до загального родинного сміху своє собаче гавкання.