Празький цвинтар [без ілюстрацій]

— А як вам про це повідали євреї?

— Під час наполеонівського вторгнення в Сардинське королівство мені було ледь за двадцять і я був офіцером савойської армії. У Міллезімо ми зазнали поразки, після чого П'ємонт відійшов Франції. Це була перемога безбожних бонапартистів, які, жадаючи накинути нам на шию зашморг, влаштували за нами, офіцерами королівського війська, гонитву. Казали, що не варто досі розгулювати у мундирі, та де там — не варто взагалі носа на люди показувати. Батько крамарював і мав зв'язки з одним євреєм, що позичав гроші під відсотки і був батькові винен не знаю вже яку послугу, тож за його підтримки я на кілька тижнів лишився у його розпорядженні, поки все навколо не заспокоїться й я матиму змогу вийти в місто й поїхати до когось з наших родичів до Флоренції. Звісно, драв три шкури: кімнатчина у гетто, наразі вона знаходиться позад нашої багатоквартирки, між вулицями Сан-Філіпо та делла Розіне. Мені не надто подобалося перебувати серед того наброду, але то було єдине місце, куди б ніхто не додумався поткнутись: євреям виходити звідти було зась, а нормальні люди трималися від тої місцини якнайдалі.

Тут дід закрив очі долонями, немов хотів прогнати якесь нестерпне видіння:

— Отож, пересиджуючи бурю, я мешкав у тих запацьорених неприступних місцях, де в одній кімнаті було восьмеро чоловік, кухня та відро; кожен знемагав від анемії, мав обличчя як віск, з ледь блакитнуватим відтінком, наче севрська порцеляна, і шукав якнайпотаємнішого сховку, яке освітлювалося лише вогником свічки. Жодної краплиночки крові, жовтувата шкіра, волосся желатинового кольору, борода незбагненно червонуватого відтінку, а коли й чорна, то має відблиск потертого редингота. Я не мав змоги стерпіти сморід свого помешкання, тож чудово пам'ятаю, як блукав внутрішніми двориками Кортіле Ґранде, Кортіле деї Преті, Кортіле делла Віте, Кортіле делла Таверна та Кортіле делла Терацца, які поєднувалися між собою моторошними критими галереями, так званими Портічі Оскурі або ж Тьмяними Колонадами[70]. Тепер юдеїв можна зустріти й на площі Карліні, та й не лише там, бо Савойська династія схиляє шию, а тоді вони тіснилися один коло одного у вуличках, куди не зазирає сонячне світло, але між того бридкого, засмальцьованого народу (не через страх бонапартистів) мої сили мене не зрадили…