Празький цвинтар [без ілюстрацій]

Проте я можу розповісти про своє життя собі самому. Пригадую, як Бурю (чи Бюро) розповідали мені про праведників, які самі себе гіпнотизують, удивляючись собі у пупок.

Тому я вирішив вести цей щоденник, хоч і з кінця, помалу переповідаючи події свого життя, навіть найнезначніші, поки не випливе (як там кажуть?) травматичний елемент. Самостійно. Я самостійно хочу видужати, не віддаючи себе до рук лікарів, що лікують психів.

Перш ніж почати розповідь (хоч я вчора вже почав), я, аби налаштуватись на потрібний для цієї форми самогіпнозу настрій, радо пішов би на рю Монторґей, до «Philippe». Я б спокійненько сидів, довго розглядаючи меню, яке подають з шостої вечора до опівночі, замовив potage â la Crécy[58] та палтуса під соусом з каперсів, яловичу філейку й langue de veau au jus[59], a на солодке — різноманітні тістечка та морозиво з вишневим лікером, скропивши все двома пляшечками витриманого бургундського.

Так минула б північ, і я звернувся б до нічного меню — дозволив би собі черепахову юшечку (згадалася мені така смачнюща, за рецептом Дюма: отже, я знав Дюма?), лосося з цибулькою та артишоками з ямайським перцем, а насамкінець — ромове морозиво та англійські пряні тістечка. А пізньої ночі побалував би себе якими-небудь делікатесами з уранішнього меню, як, наприклад, soupe aux oignons, який у ту годину сьорбали вантажники у кварталі Ле-Аль, радіючи тому, що вподобився їм. А потім, аби збадьоритися для ранкових справ, — філіжанку дуже міцної кави та pousse-café[60], змішаний з коньяком та вишнівкою.

Відверто кажучи, я б почувався дещо роздобрілим, але душа моя відкрилася б.

На жаль, я не можу дозволити собі такої приємної вольності. «Ти, — сказав я собі, — безпам'ятний, тож якщо у ресторації зустрінеш якогось знайомого, то цілком імовірно, його не впізнаєш. І що тоді робитимеш?»

Я також питав себе, як же мені поводитися, якщо хтось прийде до мене у крамницю. З чолов'ягою, що приходив через заповіт Бонефуа, та старенькою з облатками все минулося, але могло б бути гірше. Я повісив табличку з написом: «Власника не буде місяць», і не зрозуміло, коли той місяць почався і коли скінчиться. Поки не вигадаю щось інше, можу сховатися вдома, виходячи лише час від часу, аби купити щось попоїсти. Можливо, пожити впроголодь мені не зашкодить, адже хто сказав, що все те, що зі мною відбувається, не є результатом якогось непомірного бенкетування, яке я дозволив собі… коли? Горезвісного 21-го?