Празький цвинтар [без ілюстрацій]

— Цей Баррюель геть усе второпав…

— Не втямив, як з купки лицарів-християн могла виникнути таємна спільнота, ворожа Христові. Це наче дріжджі у тісті: якщо їх замало, тісто не збільшується, не підходить, тоді й хліба не спечеш. Якими ж були дріжджі, які хтось, — сама доля чи диявол, — розпустив у ще здоровій плоті таємної спільноти тамплієрів та вільних каменярів, аби виростити з них найбільш сатанинську з усіх спільнот у світі?

Тут дід на мить змовк, склав руки так, ніби хотів краще зосередитись, і з вивірено-переможною скромністю мовив:

— Першим, хто мав сміливість про це розповісти, хлопчику мій, був твій дід. Коли я мав можливість прочитати твір Баррюеля, я без жодних вагань вирішив написати йому листа. Ходи-но сюди, дитино, візьми ту скриньку ондечки внизу.

Я послухався, дід відчинив скриньку позолоченим ключем, який завжди носив на шиї, і витяг звідти пожовклий від свого сорокарічного віку аркуш паперу.

— Оце оригінал листа, чудову копію якого я згодом відіслав Баррюелю.

У мене знов перед очима дід, що читає того листа, час від часу драматично змовкаючи:

«Прийміть, пане, від неосвіченого вояка, яким я є, найщиріші вітання за ваш твір, який цілком заслужено можна назвати винятковим твором нашого сторіччя. О, як чудово ви розвінчали ці мерзенні таємні товариства, що готують шлях Антихристу і є непримиренними ворогами не лише християнства, а й усякого віросповідання, будь-якого суспільства й порядку. Одначе серед них є ще одне, яке ви лише ледве згадали. Можливо, ви зробили це назнарошне, позаяк спільнота ця найбільш знана, а через те від неї чекають небезпеки найменше. Та, як на мене, якщо зважити на її незчисленні багатства та заступництво, яким вона користується в усіх європейських країнах, то влада цієї спільноти на сьогодні є найзначнішою. Ви, пане, чудово розумієте, що я маю на увазі юдейську спільноту. Вона видається найбільш відокремленою й найбільш ворожою всім іншим товариствам, але насправді все зовсім не так. Варто лишень якомусь з цих товариств виказати ворожість до християнського світу, як вони стають йому заступниками, годувальниками та захисниками. Та хіба ж ми не бачили, хіба ми не спостерігаємо за тим, як вони щедро розсипають своє золото, своє срібло, підтримуючи та направляючи сучасних софістів, франкмасонів, якобінців та ілюмінатів? Євреї, як і інші члени таємних товариств, є з ними не що інше, як одна порода, що намагається, за нагоди, знищити хрещений мир. Не вважайте, пане, що всі ці слова є перебільшенням. Я не розповідаю нічого такого, про що мені не повідали б самі євреї…»