Празький цвинтар [без ілюстрацій]

Побачивши мене за книжками, він часто сідав поруч і, гладячи мене по голові, застерігав від небезпек, на які може наразитися необачливий юнак, розповідаючи, що карбонарії — це маскування ще більшої нашої кари — комунізму.

— Ще вчора комуністи не видавалися таким злом, але сьогодні, після маніфесту того Марша (гадаю, так це вимовляється), ми маємо викрити їхні плутні. Ти гадки не маєш про Бабетту Інтерлакен — гідну правнучку Вейсгаупта, яку прозвали Великою Дівою швейцарського комунізму.

Хтозна-чому, та отець Берґамаскі, здавалося, з більшим запалом переймався не міланськими чи віденськими повстаннями, про які тільки й мови було тими днями, а релігійними сутичками між католиками та протестантами, що відбувалися у Швейцарії.

— Бабетта, народжена по-шахрайському, виросла серед розпусти, крадіжок, грабунків та крові. Про Бога чути не чула, хіба що щоденні прокльони на його адресу. Під час сутички під швейцарським містечком Люцерн, коли радикали вбили кількох католиків з нижчих швейцарських кантонів, саме Бабетта розчавила їхнє серце та виколупала очі. Розпустивши на вітрі свої біляві коси, як у вавилонської блудниці, за своїми жіночими принадами вона приховувала те, що є глашатаєм таємних товариств, демоном, який нашіптує всі таємні інтриги та лукавства тих загадкових збіговиськ; вона з'являлася раптово й так само зникала вмить, немов чортиця, вона знала таємниці, недоступні нікому, викрадала дипломатичні депеші, не зламуючи печаток, немов гадюка, прослизала у найпотаємніші кабінети Відня, Берліна і навіть Санкт-Петербурга, підробляла векселі, змінювала номери у паспортах; ще дівчиськом опанувала мистецтво трунків і вміла отруїти так, як наказували їй у таємному товаристві. Здавалося, що вона одержима Сатаною, такими несамовитими були її гарячкова життєва сила та чари її погляду.

Я витріщався від подиву, намагався не слухати, але вночі марив про Бабетту Інтерлакен. Силкуючись у напівсні стерти з-перед очей образ демона з білявим довгим волоссям на, безперечно, оголених плечах, думаючи про ту пекельну чортицю з ароматом парфумів, про груди гордої безбожниці та грішниці, котрі важко здіймаються від любострасного бажання, милувався нею, як взірцем для наслідування, або ж, лякаючись навіть самої думки про те, щоб хоч пальцем її торкнутися, я відчував бажання бути таким, як вона: всемогутнім таємним агентом, який фальшує номери паспортів, доводячи до погибелі своїх жертв протилежної статі.