Супер «Б» з «фрикадельками» (збірник)
- Автор: Нестайко Всеволод Зіновійович
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Литагент «Краина Мрий»
- ISBN: 978-617-538-045-1
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Супер «Б» з «фрикадельками» (збірник)». Краткое содержание книги:
Для дітей молодшого і середнього шкільного віку.
І, виставивши вперед руку з пістолетом, став підкрадатися до кошеняти.
– Н-не т-треба! – прохально сказав Фігура.
– Мовчати! – огризнувся Ігор. – Припинити розмови! Не заважати мисливцю!
І, прицілившись, вистрілив по кошеняті. Кошеня стріпнуло лапкою, по якій він вцілив, і жалібно нявкнуло. Але чогось не тікало. Воно було, мабуть, ще дурне й не розуміло небезпеки. Фігура в два кроки підскочив до кошеняти і схопив його на руки.
– Що?! – скрикнув Дмитруха. – Ану віддай бенгальського тигра!
– Н-не віддам! – дивлячись спідлоба, тихо мовив Фігура. – Йом-муж б-боляче!
Його довгі забруднені руки, що стирчали з коротких для нього рукавів курточки, ніжно притискали до грудей кошеня.
– Оддай зараз же бенгальського тигра! – люто просичав Дмитруха і схопив кошеня за хвіст. «Бенгальський тигр» хрипло, майже без голосу нявкнув.
І тут сталося несподіване.
Фігура взяв Дмитруху двома пальцями за носа і прищемив так, що той скрикнув і одпустив кошеня.
Тоді Фігура обережно поставив кошеня на землю, спокійно одним рухом одібрав у Дмитрухи пістолет і закинув на дах сараю. Потім згріб Дмитруху і підняв на руки (все-таки він був старший на рік і вищий на голову).
Дмитруха безпорадно засмикався й задриґав ногами.
Фігура одніс його до калюжі під ринвою, поклав долілиць на землю, притис коліном, узяв однією рукою за чуба і почав носом умочати в калюжу, примовляючи:
– П-пункт о-останній п-правил поведінки учнів г-глаголить: «Б-бережи п-природу!» А ти що робиш? Га? Ану кажи – б-будеш мучити тварин? Б-будеш?
Хлопці стояли мовчки.
Тільки Спасокукоцький та Кукуєвицький хихикнули, але перезирнулися і враз замовкли.
А Фігура методично вмочав Дмитруху носом у калюжу і весь час примовляв:
– Будеш? К-кажи – б-будеш?
Дмитруха хотів щось крикнути, але тільки пустив у калюжу бульки.
Нарешті не витримав і попросився:
– П-пусти! Ну п-пусти! Не б-буду! Не буду б-більше! П-пусти!
І Фігура одразу пустив.
Здаля зі школи долинув дзвоник на урок.
Хлопці, так само мовчки, не кажучи ні слова, повернулись і побігли до школи.
За ними, вимахуючи й загрібаючи назад правою рукою, на напівзігнутих незграбно біг Фігура.
А капітан футбольної команди, верховода і командир Ігор Дмитруха сидів навпочіпки під ринвою біля калюжі й гірко-гірко плакав.
І можна було подумати, що то він наплакав цілу калюжу…
За другою партою у лівому ряду під стіною сидить рудий, як вогонь, хлопчик із кошлатими насурмоненими бровами. Це Тимко Довганюк. Як і Фігура, він недавно в класі, з початку третьої чверті минулого року, зразу після зимових канікул.
Поряд з ним сидить білявий кирпатий Павлик Назаренко, редактор класної стінгазети.
Якби перед Новим роком хтось Павликові сказав, що він сидітиме за однією партою з рудим Тимком, Павлик голосно розсміявся б:
– Що?! Та я краще в клітці з тигром сидітиму! І приємніше, і безпечніше…
Перед Новим роком у Павлика були підстави так говорити. Тому що…
Павлик Назаренко і Тимко Довганюк
Завтра – Новий рік.
Про це величезними кольоровими літерами написано на фасадах будинків, прикрашених гірляндами електричних лампочок. Про це красномовно свідчать веселі усмішки Дідів Морозів з неприродно червоними носами, які дивляться на вас з усіх вітрин магазинів.
Це відчувається, нарешті, по тому загальному передноворічному святковому настрою, який охоплює всіх.
Павлик одягається і виходить у двір. Іскристі сніжинки миготять перед очима й ніжно лоскочуть щоки… А снігу як багато!..
Ви коли-небудь ліпили сніговика?… Ну, тоді ви, звичайно, знаєте, яка це весела й разом із тим копітка справа. Вонапотребує серйозності, таланту й, головне, сумлінної колективної праці. Мається на увазі, звичайно, не якийсь там миршавенький сніговичок-підліток, а справжній солідний новорічний сніговик – двометрового зросту, з відром замість капелюха, з морквиною-носом і з мітлою в могутній руці. Сніговик, який цілісіньку зиму стоятиме в дворі, викликаючи подив і захвату всіх, хто його побачить.
Саме такого сніговика й ліпила вся їхня «гоп-компанія», коли Павлик вийшов у двір (у цьому дворі жило аж вісімнадцятеро з їхнього класу «Б»).
Робота тільки розпочалась, і Павлик одразу приєднався до друзів.
Незабаром на горбочку біля паркану височів могутній тулуб сніговика.
Дівчата побігли по мітлу й відро, а Вася Дубчак, який уже другий рік ходить у художню студію, почав ліпити голову сніговика. Всі зачудовано стежили, як безформна брила снігу оживала просто на очах. Ось уже видно вуха, рот, підборіддя, вуглинки-очі… Велика товста морквина-ніс приліпилася над губами – і веселий симпатичний товстун-сніговик радо усміхнувся, немов дякуючи за те, що йому дали життя.