Супер «Б» з «фрикадельками» (збірник)
- Автор: Нестайко Всеволод Зіновійович
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Литагент «Краина Мрий»
- ISBN: 978-617-538-045-1
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Супер «Б» з «фрикадельками» (збірник)». Краткое содержание книги:
Для дітей молодшого і середнього шкільного віку.
Щоб разом іти до школи, Котька й Зойка щоранку зустрічалися внизу біля під'їзду. І завжди чекали одне одного.
Наступного дня Котька навмисне трохи запізнився – хвилин на п'ять проти звичайного. Коли він вийшов, Зойки біля під'їзду не було. Котька відчув полегкість. Він не знав, що б їй сказав, як би він пояснив учорашнє…
Зойка була вже в класі.
Котька підкреслено весело привітався з нею і пройшов до Ігоря Дмитрухи.
Зойка усміхнулась і кивнула йому… Минуло кілька днів.
Тепер на великій перерві й після школи Котька гасав із хлопцями, грав у футбол, у сищиків-розбійників та інші хлопчачі ігри.
Інколи він помічав самотню постать Зойки, що стояла осторонь і мовчки спостерігала, як вони грають.
На мить у нього стискалося серце, але тут хтось із хлопців зачіпав його, і він поспішав одвернутись і не дивитися на Зойку. Він просто намагався не думати про неї, бо це турбувало, непокоїло його.
– Хлопці! Сьогодні після уроків експедиція в джунглі! – сказав якось Ігор Дмитруха.
– Ух ти! – перезирнулися Спасокукоцький і Кукуєвицький.
– Бемц! – сказав Валера Галушкинський.
Експедиція в джунглі – то був таки «бемц». То було небезпечно. «Джунглями» у школі називали зелений куточок біля кабінету біології. Він складався з кількох десятків вазонів різного калібру: від чималого кадоба з пальмою до зовсім маленьких вазончиків з виткими рослинами, що висіли по стінах. Вазонів було так багато, і рослини були такі різноманітні й так химерно перепліталися між собою – наче у справжніх джунглях.
Яка спокуса, особливо для хлопців, – залізти у ті «джунглі»!
Але технічка, дебела Олімпіада Самсонівна, категорично забороняла і близько підходити до «джунглів». А з Олімпіадою Самсонівною жарти погані. Навіть вусатого одинадцятикласника вона може взяти за вухо й одвести до директора.
Та що таке небезпека для Ігоря Дмитрухи! Навпаки – для Ігоря Дмитрухи без небезпеки нема життя.
Почекавши після уроків хвилин десять, поки школа спорожніла (лишилися тільки «продльонщики» на першому поверсі), Ігор Дмитруха, Котька та ще кілька хлопців крадькома, навшпиньках піднялися на третій поверх. Саме тут, у кутку біля кабінету біології були «джунглі».
Піднявшись сходами, хлопці одразу лягли на підлогу й рушили по коридору до «джунглів» поповзом. Повзли на животах і тільки сопіли.
Двері класів були розчинені. Ніде нікого. Звернули по коридору за ріг. І от – «джунглі».
Першим у зелене плетиво поліз Ігор Дмитруха, другим – Котька. Більше залізти не встиг ніхто. Раптом Ігор Дмитруха приглушено зойкнув: «Олімпіада! Тікаймо!» – і вужем вислизнув із «джунглів» (чи то йому причулося, чи, може, в цьому й полягав задум операції – хтозна).
Котька від несподіванки смикнувся, вдарився об щось головою і, вискакуючи з «джунглів», почув, як позаду те «щось» важко гупнуло на підлогу.
«Звалив вазон!» – майнуло в голові. Хотів обернутися, але ноги вже винесли його за ріг у коридор.
– Ігорю! – гукнув на бігу Котька. – Стривай! Стій! Ігорю! Я… я вазон звалив. Вернімося, Ігорю!
– Ану тебе! – відмахнувся Дмитруха, не обертаючись. Котька спинився.
Важко дихаючи, прислухався.
Тихо. Ніхто не женеться. Дмитрусі таки, мабуть, причулося. Набравшись духу, Котька навшпиньках пішов по коридору назад.
Підійшов до рогу і обережно визирнув з-за стіни.
І…
Край «джунглів» навпочіпки сиділа Зойка і незграбно, невміло намагалася стулити розколотий навпіл вазон. Наче хто здушив Котьку за горло – перехопило подих. Зойка, зраджена ним Зойка старалася ліквідувати його, Котьчину, шкоду.
Як вона тут опинилася? Мабуть, чула, що хлопці збираються до «джунглів», і потяглася за ними.
Котька прикипів до місця, не в змозі ворухнутися. І тут, мов із-під землі, біля Зойки з'явилася Олімпіада Самсонівна.
– А це що таке?! Ах ти ж…
Зойка розгублено усміхнулась:
– Ой!.. Не гнівайтесь… Це я… випадково… Я ж така розтелепа… Це ж… це ж усі знають…
Котька набрав повні груди повітря, глибоко зітхнув і вийшов з-за рогу… Наступного ранку вони зустрілись, як завжди, біля під'їзду. І, прийшовши до школи, сіли поряд за свою четверту, в лівому ряду парту…
Ігор Дмитруха не сказав ні слова.
Льоня Монькін сидить один.
Ліна Митрофанівна вже кілька разів садовила поруч з ним дівчаток, але жодна більше двох днів усидіти не змогла. Тікали…