Супер «Б» з «фрикадельками» (збірник)
- Автор: Нестайко Всеволод Зіновійович
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Литагент «Краина Мрий»
- ISBN: 978-617-538-045-1
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Супер «Б» з «фрикадельками» (збірник)». Краткое содержание книги:
Для дітей молодшого і середнього шкільного віку.
– Ні! Все-таки правил для учнів ти не знаєш! От що глаголить пункт сьомий? Пункт сьомий глаголить: «Розумно проводь вільний час: читай книжки, бери участь у роботі гуртків, займайся фізкультурою»… А ти чим займаєшся? Стоїш, як стовп. Непорядок. Ну, виконуй правила!.. Давай займемося фізкультурою. Побачимо, на що ти здатний. Одійди, будь ласка, од стіни!
І коли Фігура слухняно одійшов, Ігор Дмитруха вигукнув: «Гоп!» – і враз скочив йому на спину. Від несподіванки Фігура поточився і мало не заорав носом.
– По конях! – закричав Дмитруха.
Спасокукоцький скочив на Кукуєвицького, Валера Галушкинський на Шурика Бабенка, Льоня Монькін на Вітасика Дяченка. І хвацька кавалерія затупотіла по коридору. Аж поки владний голос завучки Віри Яківни: «Зараз же припиніть!» – не обірвав їхнього галопу.
– А ти молодець, Фігуро! Здорово гарцюєш! – сказав Ігор Дмитруха, коли вони вже пішки поверталися до класу. – Оголошую тобі подяку й нагороджую орденом Буцефала!
Він вийняв із кишені та власноручно приколов до Фігуриних грудей значок із зображенням кінської голови.
– С-спас-с-сибі! – закліпав очима й почервонів Фігура.
А Спасокукоцький та Кукуєвицький подивилися на нього з неприхованою заздрістю і досадою – вони відчули, що втрачають прихильність командира. І правильно відчули. Такої вже вдачі був Ігор Дмитруха – він, не задумуючись, умить міняв свої симпатії й уподобання. І хоча Спасокукоцький та Кукуєвицький лишилися поки що ад'ютантами, але першим, найближчим «ад'ютантом його превосходительства» Дмитрухи став з цього дня Фігура. – Фігуро! За мною! Вперед! – вигукував Дмитруха і мчав по коридору.
І за ним, вимахуючи й загрібаючи назад правою рукою, незграбно біг на напівзігнутих ногах Фігура.
– Фігуро! На перший поверх! У спортзал! – вигукував Дмитруха і дріботів сходами.
І за ним, вимахуючи й загрібаючи назад правою рукою, на напівзігнутих незграбно переступав через три сходинки Фігура.
– Фігуро! До компоту й пиріжків! Короткими перебіжками! – вигукував Дмитруха і, розштовхуючи всіх, летів у буфет.
І за ним, вимахуючи й загрібаючи назад правою рукою, на напівзігнутих незграбно оббігав зустрічних Фігура…
– Тю! Просто як цуценя! – стиха пхекали один одному Спасокукоцький та Кукуєвицький, забувши, як зовсім недавно так бігали вони самі…
Розповідаючи комусь про Фігуру, Дмитруха називав уже його не просто «Фігура», а «мій Фігура»:
«Подивилися б ви на мого Фігуру…», «Мій Фігура ходить отак!.. Сміхота!..», «Викликає математичка мого Фігуру, а він підвестися з-за парти не може – я його за хлястика до спинки прив'язав. Ха-ха-ха!..»
Під настрій Дмитруха складав про нього жартівливі вірші:
Ну, а Фігура… Він так довго (цілий рік!) лежав у лікарні і так занудьгував за хлоп'ячим товариством, і таким веселим геройським хлопцем здавався йому Ігор Дмитруха, що Фігура не помічав ні його поблажливого тону, ні глузливих слів, ні образливих жартів…
А може, помічав, але пробачав…
А може, просто такої уже м'якої, добродушної вдачі він був… І на всі Дмитрухинські «жарти» Фігура тільки широко усміхався, показуючи великі нерівні зуби. Та от одного разу…
Одного разу Ігор Дмитруха приніс у школу пістолет.
Хлопці аж застогнали, побачивши той пістолет. Вони очей не могли відвести від нього. Ніхто зроду не те що в руках не тримав – ніхто зроду не бачив такого пістолета.
То був справжній пневматичний пістолет.
Ігореві привіз того пістолета його старший брат – спортсмен.
Двічі стрельнути Ігор дав тільки Фігурі. По одному разу стрельнули Спасокукоцький та Кукуєвицький. Більше стрельнути Ігор не дав нікому.
На великій перерві Ігор Дмитруха, гордий і незалежний як ніколи, вимахуючи своїм пістолетом, помчав надвір. Хлопці з класу, всі до єдиного, заздрісно сопучи, мовчки бігли за ним.
Щоб ніхто зі старшокласників не заважав, подались у сусідній двір, за сараї, де нікого не було.
Фігура намалював на стіні сараю крейдою мішень, і Дмитруха почав стріляти. Треба віддати йому належне – поціляв він добре. Влучний він усе-таки був хлопець, цей Ігор Дмитруха. Щоразу, як він поціляв, Фігура зі щирим захопленням вигукував:
– О! Молодець!.. О!.. Ух ти!.. О!..
Раптом із-за стіни сараю з'явилося маленьке смугасте кошеня. Глянуло на хлопців, ворухнуло хвостиком і стиха нявкнуло. У Ігоря Дмитрухи враз загорілися очі.
– Увага! – просичав він. – Починається полювання на бенгальського тигра!