Супер «Б» з «фрикадельками» (збірник)
- Автор: Нестайко Всеволод Зіновійович
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Литагент «Краина Мрий»
- ISBN: 978-617-538-045-1
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Супер «Б» з «фрикадельками» (збірник)». Краткое содержание книги:
Для дітей молодшого і середнього шкільного віку.
Так було уві сні. А наяву – ніяких листів не було.
Минув іще тиждень. І ще три дні.
Нічого.
Крім газет, дитячого журналу та рахунків за міжміські телефонні переговори батьків – анічогісінько. Льодик просто зненавидів поштову скриньку (у-у, теж жіночого роду, капосна!). Нарешті він махнув рукою: «Та! Вже не прийде. Мабуть, той Гудрун не одержав мого листа. Прізвища ж я не написав. Ну й не треба! Не дуже й хотілося!»
І от коли він махнув рукою і перестав чекати, несподівано надійшов лист.
Повертаючись зі школи, Льодик зустрівся біля під'їзду з листоношею. Листоноша весело усміхнулась і сказала:
– А-а! Пан Монькін?! Леонід?! Вам лист! – вона швидко перегорнула у сумці велику купу листів, витягла одного й подала йому.
Занімілою рукою Льодик узяв довгастого конверта. І, розгубившись, навіть забув подякувати листоноші. Та, все ще усміхаючись, зайшла до під'їзду, а він лишився надворі.
У лівому куточку конверта була наклеєна синенька стрічечка, на якій білими літерами були написані іноземні слова, а у правому – аж сім різноколірних марок: на одній – дядечко в окулярах, на другій – будинки якісь, на третій – якийсь орнамент, а на чотирьох інших – по дві барвисті гарнющі пташки. У Льодика аж дух перехопило. Таких марок у нього ще не було.
«Молодець, Гудрун! Ух молодець! Не хлопець, а молоток!»
Тремтячими пальцями Льодик розірвав конверт.
На землю посипалися кольорові листівки із зображенням якогось старовинного замку на горі. І ще – зображенням донизу – впала якась менша листівочка, на звороті якої був напис: «Леоніду від Ерики та Гудрун. На дружбу-фройндшафт», – піднявши, прочитав Льодик. Перевернув і… серце в нього зупинилося. З кольорової фотографії, обнявшись, усміхалися йому… дві дівчинки…
Якби з неба просто на голову йому зараз упав марсіанин – Льодик не був би такий вражений. Гудрун – дівчинка!.. Це було неймовірно. Як це могло бути?! Ерика ж писала: «Мій друг Гудрун», «Той, що живе в сусідстві…». І раптом Льодик згадав: «Тільки один неприємність…» Та то ж вона просто… просто помилилась. Погано ще знає мову і плутається у родах й відмінках. А він, йолоп: «Держи хвоста бубликом!.. У нас теж дівчата вередливі, і ми з ними сваримося. З ними інакше не можна…» От тобі й маєш – «один неприємність»!.. От уже сміялися, мабуть!..
З під'їзду вийшла усміхнена листоноша.
– Ну що – дочекався? Приємно одержувати листи, правда ж? О, та ще й од дівчат! – вона зиркнула на фотографію, яку він не встиг сховати, підморгнула йому й пішла.
Краще б вона вдарила його своєю сумкою по голові!
«Дочекався»! Справді, дочекався!
Ой! Що ж тепер буде!
Ерика й Гудрун, звичайно ж, написали Наді Трав'янко, а та рознесе по всій школі… І… «У нас теж дівчата вередливі…» Ну дадуть йому тепер ці дівчата! Задражнять, засміють – жити не захочеш!.. Хоч на край світу тікай!
Наступного дня Льодик до школи не пішов.
Зранку заохав, застогнав і сказав мамі, що дуже болить голова й горло. Мама, звичайно, стурбовано обмацала його лоба і, хоч температури не виявила, сказала, щоб сидів удома.
До півдня Льодик пролежав на тахті, перебираючи і переглядаючи марки. Для нових семи марок він одвів окрему сторінку клясеру. Що б там не було – не викидати ж їх!
Лежав, переглядав марки і думав.
А ті Ерика й Гудрун, видно, єхидні дівчата. Ні слова йому не написали, тільки підписали фотографію – і все. Мовляв, дивись, дурню, і начувайся. Догадуйся сам, у яку калюжу ти сів зі своїм листом! Марок йому, бач, закортіло! Барахольщик! Так на тобі марки, клей їх собі хоч на носа! Але за ті марки ти ще заплатиш! Сльозами вмиєшся!
І так Льодикові стало кепсько, так кепсько, що йому здалося, наче він і справді захворів. І голова начебто заболіла, і горло… І температура ніби підвищилась.
А вдома нема нікого. Тато й мама на роботі, прийдуть тільки увечері.
Льодик відчув себе таким самотнім і нещасним, і так йому стало себе шкода, що він… заплакав.
І в цей час у двері подзвонили. Льодик стрепенувся: «Невже мама?!» Коли Льодик хворів, мама іноді відпрошувалася на роботі й приходила зразу по обіді.
Льодик швиденько витер сльози і побіг відчиняти.
Відчинив двері… й закляк.
На площадці з портфелями у руках стояли Таня Верба, Тося Рябошапка, Люба Присяжнюк і Надя Трав'янко.
– Ти що – захворів?
– Чого ти не був у школі? – Ми принесли тобі уроки.
– І прийшли провідати, бо я одержала вчора листа від Ерики.
Льодик зіщулився, втягнув голову в плечі й позадкував.