Хроніки Якуба Вендровича

Сіли біля журнального столика. Поліцейські розговорилися, мовний бар'єр зник. Павел мав ще трохи мартіні на кухні, але подав лише чай.

- Говорили ще, - почав той, який вищий, із задоволенням вдихаючи аромат цейлонського крупнолисткового чаю, - що в цьому будинку відбулося вбивство ще перед першою світовою. Тоді тут проживали різні молодші технічні спеціалісти, ну, ви й самі про це згадували, гуртожиток для робочих. А інженери жили в другому кінці кварталу, - того будинку сьогодні вже не побачиш, а тут були невеличкі квартирки. Це у вас зараз двісті метрів для самого себе - живете тепер, немов король. А вони тоді тіснилися, як шпроти в олії чи консерві. Жили вони тут сім'ями, з дітками, не набагато краще, ніж ті, хто зараз живе в тих трьох будинках на протилежній стороні вулиці, - махнув рукою. - Там жили звичайні робітники зі своїми сім'ями. А був ще четвертий будинок, трохи далі, там, де тепер такий квадратний газон, а лише тому, що під ним землі насипали, щоб фундамент сховати. В часи Другої світової його розбомбили, -так і не стало півбудинку. Після війни мали ніби відбудувати, але якось то дуже повільно йшло. В кожному випадку його ро* зібрали до фундамента... - відпив чаю. - Повертаючись до нашої історії, в тому будинку жив собі технік, вже старшого віку був, і дочку мав. Пішов він якось на фабрику, на гарячому зловив робітників, як вони від якоїсь машини деталі відкручували і в кишені собі ховали. От він і доніс на них...

- З першого разу не доніс, все ж добрий чоловік був, -перебив його другий поліцейський, той що жив недалеко. -Він тоді їм просто пригрозив, що, мовляв, донесе, якщо і далі красти будуть. Але це була ціла шайка, і ті далі продовжували розкрадати різні речі. Коли він дізнався про це, тоді і пішов до Вавельберга, де і розповів, як все було. І всіх їх, шістьох чи вісьмох, тому що в них ще й співучасники були на різних змінах, вигнали з роботи. От вони й вирішили помсту вчинити. Проникли вночі в квартиру до техніка і його з дочкою до смерті побили якимись трубами чи ломами. Таке, звичайно, не могли не почути сусіди. Здійнявся крик, і коли та банда вже давала драпака, техніки їх зловили. Як дізналися, що ті звірі забили і дівчину, то самі озвіріли. Вона ж їм за дітьми доглядала, коли всі на роботі були, ну, створила щось на зразок дитячого садка, так вони тих вісьмох без суду на місці на смерть забили. А коли царська охорона прибула, навіть не шукала, хто це зробив, тільки тих вісім трупів забрала, і справу закрили. Так мені мій дід розказував.