Хроніки Якуба Вендровича
- Автор: Піліп'юк Анджей
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Жанр: Юмористическая фантастика
Электронная книга - «Хроніки Якуба Вендровича». Краткое содержание книги:
Наступного ранку в поштовій скриньці Павел знайшов лист із печаткою торгового дому одного досить відомого супермаркету. Надрізав конверт канцелярським ножем і дістав звідти лист формату А-4. Ті, з торгового дому супермаркету, надзвичайно вражені якістю надісланого їм пробного товару. Вони замовили в нього півтори тисячі штук органайзерів, всі записники в оправі з коричневої шкіри, з латунними кутникам і алфавітним покажчиком з тонкого шкіряного ремінця. Ті, з супермаркету, хотіли лише, щоб він доклеїв всередині кожного екземпляра по три стрічки-закладки різних кольорів. Павел Скорлінський швидко підрахував можливий прибуток, гнітючий страх закриття фабрики відступив ще на два місяці. З листом в руках він спустився в цех. Ударом дерев'яного молотка об латунний гонг, власник привернув увагу до себе всіх працівників.
- У мене для вас є дві новини. Традиційно, одна з них - добра, а інша - погана. По-перше, ми отримали великий обсяг замовлення, на півтори тисячі штук. А, по-друге, нам потрібно це зробити до кінця наступного тижня. А щоб ми встигли у терміни, я обіцяю кожному премію в розмірі двісті злотих.
Було чути радісні вигуки. Павел вийшов із цеху і поїхав закупити декілька мотків різнокольорових стрічок.
Ось і настав черговий суботній вечір. Погода надворі була досить неприємна. За вікном лив дощ і завивав вітер.
- Та кажу ж, непогано, - повторив Павел по телефону своєму партнеру по бізнесу Томашу. - От лише хвилююсь, щоб мої робітники такий темп витримали. Вже цілий тиждень у дві зміни працюють. Якщо інспектору з центру захисту працівників захочеться нас відвідати, тоді без проблем не обійтися.
- Іншими словами, ти пропонуєш подвоїти кількість персоналу?
- Так, тоді все буде тіп-топ. Ти там в себе в околиці приглянь ще з двадцять бажаючих підзаробити, і пошукай їм ще якусь халупу, щоб мали де перекантуватись...
- Халепа, а я вже розмріявся, куди ж ті грошенята витратити... - зажартував. - Ну, а як справи зі збутом?
- Ідеально. Сьогодні отримав четверте замовлення і знову на тисячу штук. Почало клювати, нема куди відступа-( ти. Якщо зараз втратимо імідж, тоді жодна серйозна фірма І не захоче з нами мати справу. До кінця місяця мушу доста-I вити п'ять тисяч екземплярів, а працівники зможуть зроби-і ти максимум чотири. Відтак, як не крути, треба додаткову '(■ робочу силу.
- Але поки нові ввійдуть в курс справи...
! - Не перебільшуй. Швидко навчаться. Ну, тиждень по-
[ мучаться, а там піде як з маслом. Та й робота, по суті, не складна.
- Переконав. Висилаю тобі п'ятнадцять тисяч новими. Зав-; тра зранку перевір рахунок. І який тепер мій процент в бізнесі?
- Зараз в тебе сорок два проценти... плюс нових п'ятнадцять тисяч... і разом - рівно сорок дев'ять.
' - Нормосі Ну, тоді до зустрічі!
- Бувай!
Павел поклав телефонну слухавку. Тієї ж миті з цеху пролунав пронизливий людський крик. Так кричать лише від жаху.
- О Господи! - вигукнув. - Тільки не нещасний випадок. Помчав через коридор. Коли спускався сходами, трохи
оговтався. Там, поверхом нижче, в цеху, найбільш небезпеч-? ним інструментом була дрель. Ніякої серйозної травми не могло статися. Ну, хіба хтось молотком по пальцю. А може, г- хтось випадково собі дірку в руці просвердлив? Всі його [ працівники були застраховані, як годиться. Цех відповідав І усім нормам промислової безпеки. Так роздумуючи, Павел < вже був біля входу в цех. Робітники тісно обступили потерпілого, який сидів на стільці. Перед власником всі розступилися. Потерпілий не був травмований, але в очах застиг переляканий погляд.
- Що трапилося? - делікатно запитав Павел.
- Вона стояла там, - пробурмотів робітник. - Стояла на і сходах і помахала мені рукою.
І - Хто? - запитав Павел.
і - Ну, вона, і вся така... прозора... - продовжував мляво. -; Я дивлюся, а вона... о Господи, а вона мені рукою махає...
'■ - Що там було? - запитався інших. - Що ви бачили?
- Привида, - сказала дівчина, яка сиділа і робила алфавітний покажчик. - Привид стояв на сходах.
- Хто ще бачив? - запитав.
Ще троє підняли руки.
- Послухайте, - Павел старався говорити спокійно і авторитетно, - вже пізно. Ви всі змучені. Це моя вина, що заставляю вас працювати понад норму. Вже майже десята вечора, а привиди з'являються лише опівночі. Окрім того, вони скоріш за все вибрали б закинутий замок, а не фабрику. Я впевнений, що вам просто привиділося.
Потерпілий знову скрикнув і якось дивно сповз із крісла. Губи посиніли, але це не було схоже на інфаркт. Декілька людей, які стояли відразу за кріслам, замашисто перехрестилися. Всі невизначеним поглядом вдивлялися кудись Павлу за спину. Павел обережно оглянувся. Щось подібне до ватяної хмари стояло біля сходів і так, ніби приглядалося на них. І він ЦЕ відчував! Відчував, але не знав, що це таке. Точніше, в глибині душі, звичайно ж, він здогадувався, але з останніх сил відкидав від себе цю думку. Скорлінський обернувся в бік хмари, уважно подивився, кашлянув і сказав переляканим працівникам: