Піти й не повернутися
- Автор: Быков Василь Владимирович
- Год: 1983
- Язык: украинский
- Год: «Дніпро»
- Переводчик: Микола Цівина
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Піти й не повернутися». Краткое содержание книги:
Усе сталося несподівано, раптово, як слід не організовано. Зрозуміло, хлопчаки — малі, недосвідчені. Та й звідки той досвід? Одне бажання — помститися.
Пригадую, була весна. З полів зійшов сніг, у лісі, правда, по рівчаках та ямах він ще лежав брудними плямами. У вибалках, на стернищах було мокро й грузько. Бігли струмки, швидкі, каламутні. Але дороги підсихали, над ранок морозець. Загін наш став більший, набралося з півсотні чоловік: військові й місцеві. Мене призначили комісаром. Був рядовим, а то відразу — начальство, клопоту додалося, не дай боже. Але був молодий, енергії вистачало, старався, спав по чотири години на добу. Тоді ми вже знали, передбачали — навесні загримить, а от зброї у нас малувато, на всіх не вистачає. Де могли, всюди роздобували, вишукували зброю. Посилали по неї, пам'ятаю, аж за сто кілометрів, на державний кордон. Одного разу хтось сказав, ніби на переправі через Щару минулого літа наші, відступаючи, затопили два грузовики з боєприпасами. І от Селезньов запалився, надумав витягти. Організував команду з п'ятнадцяти чоловік, підготував дві підводи, керувати сам узявся — звісно, надокучило сидіти в таборі. А мене призначив за головного. Перший раз начальником над усіма, я цілу ніч не спав, двічі перевіряв пости, на просіці й далекі, біля кладки. Зранку, тільки-но задрімав у землянці, будять. Ледве підвівся з своєї хвойної постелі, дивлюся — стоїть Вітюня, наш партизан, довгов'язий такий саратовець, щось пояснює, а я спросоння ніяк не можу втямити. Нарешті зрозумів: вартові затримали чужого. «Хто такий?» — запитую. Відповідає: «А дідько його відає, але вас питає. Кульгавий якийсь».
Почувши таке, я, сказати правду, сполохався: Мороз. Значить, сталося щось. Правда, спершу чомусь подумав про селезньовську групу: з нею щось трапилося, тому й прибіг Мороз. Але чому саме Мороз? Чому не прислав когось з хлопців? Хоча, коли б на свіжу голову, то яке мав Мороз відношення до групи командира? Вона не в той бік навіть вирушила. Я встав, узув чоботи, кажу: «Ведіть сюди». І точно: заводять Мороза. В кожушку, теплій шапці, але на ногах черевики майже на босу ногу, й холоші мокрі до колін. Що трапилось — не можу збагнути, а що трапилося погане — уже знаю напевне: увесь вигляд Мороза про це свідчить. Та й ця його несподівана поява тут, де він ніколи ще не був. Хіба це жарти, кілометрів двадцять відміряти по такій дорозі. Точніше, без усякої дороги.
Мороз постояв трохи, з потім опустився на нари й дивиться на Вітюню: мовляв, чи не лишній. Я даю знак, хлопець зачиняє двері з того боку, і Мороз каже таким голосом, наче поховав рідну маму: «Хлопців забрали». Я не зрозумів спочатку: «Яких хлопців?»-«Моїх, — каже. — Шістьох сьогодні схопили, сам ледве вирвався. Один поліцай попередив».
Признатися, тоді я чекав гіршого. Я думав, що сталося куди страшніше. А то — хлопців! Що вони могли зробити, ті його хлопці? Може, сказали що? Чи посварилися з ким? Ну, дадуть по десять канчуків і відпустять. Таке вже було. Тоді я ще не передбачав усього, що станеться внаслідок цього арешту Морозових хлопців.
А Мороз трохи заспокоївся, віддихався, навіть закурив самосаду (раніше не курив наче) і поволі став розповідати.
Виявляється, така картина.
Бородич усе ж домігся свого: хлопці підстерегли Каїна. Якраз два дні тому цей поліцай на німецькій машині з німцем-фельдфебелем, солдатом і двома поліцаями приїхав до батька на хутір. Як було вже не один раз, на хуторі заночували. Перед тим заїхали в Сельце, забрали кабанців у Федора Боровського та глухого Денищика, нахапали по хатах з десяток курей — назавтра мали везти в містечко. Ну, хлопці усе запримітили, розвідали і, коли стемніло, городами — на дорогу. А на дорозі тій, коли пам'ятаєш, недалеко від того місця, де вона виходить на шосе, у виярку невеликий місток. Місток невеликий, але високий, до води метрів зо два, мабуть, хоч і води тієї по коліна, не глибше. До містка — досить крутий спуск, а потім — підйом, через те машина чи підвода, коли їдуть, беруть розгін, інакше на підйом не вискочиш. О, ці шибеники все врахували, тут вони були майстрами. Тут у них все було тонко зроблено.