Вогнем i мечем. Том другий

Але пан Заглоба повеселішав не відразу — навіть коли йому подали кварту меду, ще бурчав тихо: «От шельми! От лайдаки!'' Навіть коли вже вуса занурив у темний напій, брови його ще лишалися насупленими. Відхиливши назад голову, мружачись і плямкаючи губами, він покуштував трунок — і на обличчі в нього з’явилося спершу здивування, а потім обурення.

— Що за часи настали! — буркнув він. — Хами такий мед п’ють! Господи, і ти це бачиш і не гніваєшся?

Сказавши так, він нахилив кварту і спорожнив її до дна.

Тим часом весільні гості, посміливішавши, підійшли усією юрбою просити, не вчинивши зла, відпустити їх із миром, була серед них і молода, Ксеня, — боязка, тремтлива, зі сльозами в очах, рум’янощока і гожа, як зоря. Наблизившись, вона побожно склала руки і, мовивши: «Помилуйте, пане!» — поцілувала жовтий чобіт пана Заглоби. Серце у шляхтича вмить розтануло як віск.

Розстебнувши шкіряний ремінь, він почав порпатися в ньому і, вигребши останні золоті червінці, які свого часу дав йому князь, сказав Ксені:

— Тримай! І нехай благословить тебе Бог, як і всяку невинну душу!

Хвилювання не дало йому змоги говорити далі, бо ця струнка чорнобрива Ксеня нагадала шляхтичеві князівну, котру пан Заглоба по-своєму кохав. «Де вона тепер, сердешна, чи пильнують її там святі янголи?» — подумав він і, геть розчулившись, ладен був уже з кожним обійматися і брататися.

Весільні гості ж, бачачи його великодушність, заходилися на радощах кричати й співати і, обступивши шляхтича, цілували йому поли. «Він добрий!» — повторювали у юрбі. — Золотий лях! Червінці дає, зла не робить, добрий пан! На славу, на щастя!» Скрипаль так утинав, що його аж трясло, у волинника очі вилазили, а в довбишів відпадали руки. Старий бондар був, напевно, боягузливий, бо й досі тримався позаду, тепер же, вийшовши вперед, укупі зі своєю бондарихою і старою ковалихою, матір’ю молодого, почав доземно кланятися й на хутір на весілля запрошувати, кажучи, що мати такого гостя — велика для них честь і для молодят добрий знак: інакше не буде їм щастя. За ними вклонилися молодий із молодою; чорнобрива Ксеня хоч і проста була дівка, а відразу збагнула, що від її прохання буде найбільше пуття. А дружби кричали, що хутір неподалік і з дороги не треба звертати, а старий бондар багатий, не такого ще вточить меду. Пан Заглоба поглянув на жовнірів: усі вони, як зайці, ворушили вусами, думаючи про розкішну пиятику і танці, й тому — хоч ніхто із них не смів просити, щоб їхати — зжалився над ними пан Заглоба. За хвилю він, дружби, дівчата й жовніри рушили до хутора при повній згоді.

Хутір і справді був неподалік, а старий бондар багатий, отож і весілля було бучне. І напилися усі добряче, а пан Заглоба так розохотився, що до всього був перший.

Невдовзі почалися дивні обряди. Старенькі бабусі повели Ксеню у бокову кімнату й там зачинилися із нею. Пробули вони там довгенько, а коли вийшли, то оголосили, що дівчина чиста, як голубка, як лелія. Тоді всі радісно загомоніли, почали кричати: «На славу! На щастя!» Жінки заходилися плескати в долоні й вигукувати: «А що? Не казали?!», а парубки — ногами притупувати, і кожен по черзі пускався у танок із квартою в руці, яку перед дверима бокової кімнати випивав «на славу» Станцював так і Заглоба, тим тільки шляхетність свого походження підкресливши, що не кварту, а півгарнець осушив перед дверима. Потім бондар із бондарихою й ковалихою повели у кімнату молодого, а позаяк у Дмитра не було батька, вклонилися панові Заглобі, щоб його замінив, — Заглоба згодився й пішов із ними.