Безкінечна війна
- Автор: Холдеман Джо
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Боевая фантастика
Электронная книга - «Безкінечна війна». Краткое содержание книги:
А якщо, на додаток, кожна тактична операція відкидає бійця все далі і далі в майбутнє? Як раз за разом знаходити себе і своє місце у новому незвичному світі, який, дедалі все більш недружній?
Усього лише — сподіватися на солдатську удачу, яка проведе через сотні років війни, допоможе знайти любов і світ, в якому заслужений ветеран зможе відчути себе удома!
Роман «Безкінечна війна» визнаний класикою бойової фантастики. Він нагороджений престижними преміями «Х'юго» і «Неб'юла».
— Роджерс, подивіться. Можуть це бути тельціани?
Роджерс присіла біля однієї з «випотрошених» істот і розкрила плоский пластиковий ящичок, повний блискучих хірургічних інструментів. Вона вибрала скальпель.
— Спробуємо ось цим.
Док Джонс дивився їй через плече, поки скальпель методично розпорював мембрани, що прикривали деякі органи.
— Ось. — В руках у Роджерс була чорнувата губкоподібна маса. Вона тримала її двома пальцями — сумна пародія вишуканості посеред броньованих зчленувань.
— Що це?
— Це трава, сержант. Якщо тельціани їдять таку траву і дихають таким повітрям, то їм вдалося відшукати планету дивно схожу на їх батьківщину. — Вона відкинула чорну масу убік. — Це тварини, сержант, просто тварини, диявол їх забери.
— А я не впевнений, — сказав док Джонс. — Тільки тому, що вони пересуваються рачки, тобто на трьох ногах, і їдять траву…
— Добре, тоді подивимося на мозок. — Вона знайшла одного вбитого пострілом в голову і зішкребла верхній обвуглений шар з рани. — Погляньте-но сюди. Майже одна глуха кістка. Роджерс поскребла ще в однієї з істот.
— Чорт, де ж у них органи чуття? Ні очей, ні вух, ні… — Вона піднялася з колін.
— Нічого у них в голові немає, тільки паща і десять сантиметрів кістки. І нічого та кістка не захищає, ні чорта!
— Якби я був без боєкостюма, я б знизав плечима, — сказав доктор. — Це ще нічого не доводить. Мозок зовсім не зобов'язаний бути схожим на водянистий горіх на зразок нашого, і він може знаходитися не в голові. Можливо, це не кістка, може, це і є їх мозок, якась особлива кристалічна структура.
— Ага, шлунок на призначеному місці, і якщо це не кишки, то я не лікар.
— Слухайте, — сказав Кортес, — це все дуже цікаво, але нам потрібно знати одне — представляє цей… ця істота небезпеку чи ні, і ми рушимо далі. Ми…
— Вони не небезпечні, — почала Роджерс. — Вони не небезпечні.
— Доктор! Док! — Хтось заклично замахав руками серед людей у вогневому ланцюжку. Док кинувся до нього, ми пішли за ним.
— Щось з Хоу. Вона непритомна. Док відчинив кришечку монітора Хоу. Багато часу йому не знадобилося.
— Вона мертва.
— Мертва? — Перепитав Кортес. — Прокляття, яким чином…
— Хвилину. — Док під'єднав кабель до монітора і повозився з ручками у своїй валізці. — У всіх бімед встановлений на дванадцятигодинний запис. Зараз я прожену запис у зворотний бік. Ось!
— Чотири з половиною хвилини тому. Саме в той момент, коли ми відкрили вогонь, о Боже!
— І що?!
— Широкий крововилив у мозок. Ніяких… — Він подивився на циферблати: — Ніяких ознак, все в повній нормі: тиск, правда, підвищений, пульс прискорений, але в даних обставинах це нормально… ніщо не віщувало… — Він нахилився і розстебнув боєкостюм Хоу. Тонкі східні риси обличчя Хоу були спотворені в страшній гримасі, рот оскалився, оголюючи ясна. Липка рідина витікала з-під він, а з вух все ще сочилася кров. Док Джонс застебнув костюм. — Ніколи нічого подібного не бачив. Немов в голові бомба вибухнула.
— Диявол, — сказала Роджерс. — Адже вона, здається, була сенситив?
— Правильно, — глибокодумно зауважив Кортес. — Ну, так. Увага, слухайте всі! Командири взводів, перевірити особовий склад. Чи є поранені або зниклі. Постраждав ще хтось із сьомого?
— У мене… у мене звірячому болить голова, сержант, — сказав «Щасливчик».
Ще у чотирьох теж боліла голова. Один з них підтвердив, що володіє слабкою телепатичною чутливістю. Решта цього точно не могли сказати.
— Кортес, думаю, все ясно, — сказав док Джонс. — Нам слід триматися подалі від цих… чудовиськ, а особливо ні в якому разі не завдавати їм шкоди. П'ять чоловік явно чутливі до фактора, який убив Хоу.
— Звичайно, чорт візьми, і можна було мені не нагадувати. Потрібно рушати далі, я щойно повідомив капітану про те, що трапилося. Він теж вважає, що нам потрібно скоріше піти звідси, і подалі, перш ніж зробимо привал на відпочинок.
Слухай команду, порядок руху і напрям ті ж самі. Попереду піде п'ятий взвод, другий займе положення в ар'єргарді. Решта рухаються як раніше.
— А як бути з Хоу? — Запитав «Щасливчик».
— Про неї подбають з корабля.
Коли ми відійшли на «півкидка», позаду спалахнуло і прокотився грім. На тому місці, де ми залишили Хоу, до неба піднявся невеликий світлий димний гриб, який швидко розсіявся серед сірих небес.
ГЛАВА 13
Ми зробили привал на «нічліг» — насправді сонце сяде тільки через сім-десять годин, — на вершині невеликого пагорба в десяти «кидках» від місця зустрічі з невідомими істотами. Але в цьому світі вони не були «невідомими істотами», нагадав собі я, це ми — чужинці.