Безкінечна війна
- Автор: Холдеман Джо
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Боевая фантастика
Электронная книга - «Безкінечна війна». Краткое содержание книги:
А якщо, на додаток, кожна тактична операція відкидає бійця все далі і далі в майбутнє? Як раз за разом знаходити себе і своє місце у новому незвичному світі, який, дедалі все більш недружній?
Усього лише — сподіватися на солдатську удачу, яка проведе через сотні років війни, допоможе знайти любов і світ, в якому заслужений ветеран зможе відчути себе удома!
Роман «Безкінечна війна» визнаний класикою бойової фантастики. Він нагороджений престижними преміями «Х'юго» і «Неб'юла».
Вона виглядала як сліпучий білий півмісяць, що чекав нас у двох астрономічних одиницях від Епсилон. Ще за п'ятдесят астрономічних одиниць капітан визначив місце розташування тельціанської бази, і тепер ми наближалися по широкій дузі, виходячи їм у тил, маса планети закривала нас від виявлення. Хоч вони все одно нас виявили і зробили три попереджувальних удари ракетами, це тільки додало нам пильності. Ми були у відносній безпеці, принаймні до того часу, коли висадимось на поверхню. Тоді це можна буде сказати тільки про корабель і його екіпаж.
Оскільки планета оберталася досить повільно — один раз за десять з половиною земних діб, — стаціонарна орбіта для корабля повинна була знаходитися на висоті 150 000 кілометрів. Тих, хто залишався на кораблі, захищали 6000 кілометрів каменю і 90 000 миль порожнечі, що відокремлювали їх від ворога. Але це означало секундне запізнення при обміні сигналами між десантною командою і бойовим комп'ютером на кораблі. Поки нейтринний імпульс проповзе туди і назад, від людини залишиться мокре місце.
Нам був даний не надто детальний наказ атакувати базу тельціан і захопити її, нанести при цьому якомога менше руйнувань і взяти «язика». Принаймні одного. Ні в якому разі ми не могли допустити захоплення в полон наших людей. У кінцевому підсумку ми й не могли б здатися: всього один імпульс з корабельного бойового комп'ютера — і частка плутонію в батареї вашого костюма віддасть енергію ділення своїх ядер з лише одновідсотковою ефективністю, а ви перетворитеся на ніщо інше, як згусток дуже гарячої плазми.
Ми зайняли місця в шести посадочних катерах — взвод по дванадцять чоловік у кожному — і на восьми g залишили борт «Надії». Кожен катер повинен був опускатися своїм, абсолютно випадковим маршрутом, поки всі разом ми не зберемося в точці зустрічі, за 108 «кидків» від бази тельціан. Одночасно з «Надії» випустили ще чотирнадцять робоснарядів, щоб привести в замішання ворожу систему протиракетної оборони.
Посадка пройшла майже ідеально. Один катер незначно постраждав, ворожий снаряд випарував частину захисного екрану на одній стороні корпусу, але катер як і раніше міг виконувати завдання, довелося тільки знизити швидкість, увійшовши в атмосферу.
Ми ретельно пройшли по всіх зигзагах прокладеного комп'ютером маршруту і першими виявилися в точці зустрічі. Тільки ця точка, як виявилося, перебувала на глибині чотирьох кілометрів.
Я майже власними вухами чув, як стратегічна машина в 90 000 миль над нами скрегоче розумовими шестерінками, вносячи поправки у свої блоки пам'яті. Ми ж продовжували діяти, як ніби йшли на звичайну посадку на твердому грунті: гальмівні двигуни заревіли, висунулися полози шасі, удар об воду, ще удар, підскок, удар, занурення.
Можливо, було б розумно продовжити занурення і опуститися на дно, але корпус міг не витримати тиску води. Разом з нами в катері знаходився і сержант Кортес.
— Сержант, скажіть, хай комп'ютер щось зробить. Ми просто…
— Заткнись, Мандела. Мовчи і сподівайся на Бога. — Він сказав «Бога» абсолютно так само, як казав слово «рядовий» або «писок».
Щось голосно забулькало, потім булькання повторилося ще раз, і я відчув, як спинка крісла злегка натискає мені на спину: корабель піднімався.
— Надувні поплавки? — Кортес не зволив відповісти. Бо сам не знав.
Але це й справді були надувні поплавки. Ми піднялися майже до самої поверхні — до неї лишилося десять— п'ятнадцять метрів, і там зависли. Крізь ілюмінатор було видно, як ртутним блиском мерехтить над нами водяна поверхня. Цікаво, подумав я, як це бути рибою і мати ясно видимий кордон над твоїм світом?
Я бачив, як у воду плюхнувся ще один катер. У хмарі повітряних бульбашок він почав повільно занурюватися хвостом вперед, поки під кожним дельтавидним крилом не здулися мішки поплавків. Після цього він піднявся до нашого рівня і теж завмер.
— Говорить капітан Скотт. Слухайте уважно. Берег знаходиться в двадцяти восьми кілометрах від нашого місцезнаходження в напрямку бази противника. На берег вас доставить катер. Далі ви будете просуватися самостійно.
Не так вже й погано, хіба що доведеться топати вісімдесят «кидків» до тельціанської бази, яку належить осадити і взяти.
У поплавки додали повітря, ми вилетіли на поверхню і катери без особливого поспіху, розвернувшись ланцюгом, полетіли до берега. Це зайняло кілька хвилин. Коли катер, проскреготавши по кам'янистому березі, нарешті завмер, я почув гудіння насосів, що вирівнювали різницю тиску в кабіні і зовні. За мить поруч з моїм кріслом відкрився вихідний люк лазу.