Безкінечна війна
- Автор: Холдеман Джо
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Боевая фантастика
Электронная книга - «Безкінечна війна». Краткое содержание книги:
А якщо, на додаток, кожна тактична операція відкидає бійця все далі і далі в майбутнє? Як раз за разом знаходити себе і своє місце у новому незвичному світі, який, дедалі все більш недружній?
Усього лише — сподіватися на солдатську удачу, яка проведе через сотні років війни, допоможе знайти любов і світ, в якому заслужений ветеран зможе відчути себе удома!
Роман «Безкінечна війна» визнаний класикою бойової фантастики. Він нагороджений престижними преміями «Х'юго» і «Неб'юла».
Протягом кожного дня ми покривали по двадцять «кидків», повні життєвої енергії після місяців, проведених під дворазовим перевантаженням. Аж до другого дня єдиною формою тваринного життя, яке ми змогли виявити, були якісь чорні черв'яки, з палець величиною і з сотнею ніжок-волосинок, схожих на волоски щітки. Роджерс сказала, що тут безперечно повинні водитися і які-небудь великі тварини, інакше навіщо тоді деревам шипи? Тому ми подвоїли обережність, очікуючи неприємностей як з боку тельціан, так і з боку невідомих «великих тварин».
Попереду йшов другий взвод під командуванням Поттер. Загальна частота зв'язку була віддана їм, так як саме другий взвод першим повинен був виявити що-небудь незвичайне або небезпечне.
— Сержант, говорить Поттер, — почули ми всі. — Бачу рух попереду себе.
— Негайно залягти!
— Уже лежимо. Не думаю, щоб нас помітили.
— Перший взвод, заходьте справа. По-пластунськи. Четвертий, обхід зліва. Скажіть, коли займете позицію. Шостий, залишайтеся на місці і прикривайте тил. П'ятий і третій, приєднатися до командної групи.
Дві дюжини чоловік нечутно виринули з трави, зливаючись з нашим взводом. Четвертий, очевидно, вже доповів Кортесу.
— Добре, що у вас, перший? О'кей, відмінно. Скільки їх там?
— Ми бачимо вісім. — Це голос Поттер.
— Добре. Вогонь відкриєте за моїм сигналом. Стріляти на ураження.
— Сержант… це просто тварини.
— Поттер… якщо ти вже знаєш, як виглядає тельціанин, то тобі давно слід було поділитися з нами. Стріляти на ураження.
— Але нам потрібен…
— Нам потрібен «язик», але ми не можемо тягнути його з собою ще сорок «кидків» до його рідної бази, та ще й не спускати з нього очей, поки йде бій. Ясно?
— Так, сержант.
— Відмінно. Сьомий, тримати напоготові всі звивини і маскувальні штучки. П'ятий і шостий, рухайтеся з нами, будете прикривати.
Ми поповзли серед метрової висоти трави до позицій другого взводу, який вже розтягнувся в стрілецький ланцюг.
— Я нічого не бачу, — сказав Кортес.
— Колір. Прямо і трохи вліво, темно-зелений.
Вони були лише трохи темніше трави. Але як тільки ви помітили одного, то вже бачили всіх інших. Вони повільно пересувалися метрах в тридцяти від нас.
— Вогонь! — Кортес вистрілив першим. Потім ще дванадцять яскраво-малинових ниток потягнулися вперед. Трава загорялася і випаровувалася, істоти корчилися в конвульсіях і вмирали, марно намагаючись сховатися.
— Припинити вогонь! — Кортес піднявся на ноги. — Треба, щоб хоч щось залишилося… Другий взвод, — за мною.
Він покрокував уперед, до тліючих трупів, палець лазера спрямований вперед, як зловісний жезл темного божества, що тягне його до місця кривавої бійні… Я відчув, що мій сніданок проситься назовні. Я знав, що, незважаючи на всі моторошні навчальні стрічки, на страшні смерті товаришів під час навчання, я все одно не готовий лицем до лиця зіткнутися зі страшною дійсністю… У мене є магічна паличка, я можу направити її на живу істоту і перетворити її на шматок напівзажаренного м'яса. Я ніколи не був солдатом, і ніколи не хотів бути солдатом, і ніколи не захочу…
— Гаразд, сьомий, підходьте.
Поки ми йшли туди, одна з істот раптом заворушилося, легка судома, і Кортес чиркнув променем лазера поперек створіння, майже недбалим жестом. Промінь розпоров тіло навпіл. Істота померла, чи не видавши жодного звуку, як і всі інші.
Зростом вони поступалися людям, але перевершували нас в обхваті. Шкуру покривала зелена, дуже темного, майже чорного відтінку шерсть. У місцях, де її торкнувся промінь лазера, шерсть скрутилася в завитки. Виявилося, що у них по три ноги і одна рука. Єдина прикраса голови — рот, чорний, вологий отвір, повний плоских чорних зубів. Були вони досить огидні, це зрозуміло, але, що було найгірше, так це не їх несхожість на людину, а їх схожість. Усюди, де лазерний вогонь розпоров шкіру, у ранах виднілися молочно-білі, обвиті кровоносними судинами внутрішні органи, і кров у них була темно-червона.