Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні
- Автор: Смолич Юрий Корнеевич
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Наукова думка"
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні». Краткое содержание книги:
Коли спектакль був у самому розпалі — всі мами і папи сиділи довкола в квітнику на винесених стільцях, а король замірявся колоти шпагою пажа, принцеса билася в істериці, і шут при троні короля бігав довкола і калатав у дзвіночок, — раптом на ґанку, тобто на сцені, з'явився Юра. На голові в нього був старий мамин капелюшок з перами, під лівою рукою «немовби скрипка» з клепки огіркового барилка, під правою рукою скачаний невеличкий килимок, який лежав між маминим і батьковим ліжками, червоний з зеленою крайкою. Юра спинився на першому східці і, зірвавши з голови мамин капелюшок, зробив широкий уклін і реверанс. Більшість мам і пап думали, що це так і треба, і не звернули особливої уваги. Тільки Юрина мама сплеснула руками, а брат Олег, тобто шут, пробіг, калатаючи у дзвоник, і прошипів: «Іди геть, дурень!» Юра вклонився вдруге і втретє — уклонами ще ширшими і ще глибшими. Потроху на нього почали звертати увагу. Сестра Маруся, тобто принцеса, затуливши лице руками, немов плаче, шепотіла йому, що повідриває вуха, а Соня Яснополянська, тобто паж, обіцяла негайно ж дати конфету, дві, три, скільки хоче, тільки щоб пішов собі геть. Юра мужньо витримав усе і, хоча душа в нього здригнулася, не спокусився на конфети. Він поклав «немовби скрипку» осторонь, акуратно розгорнув килимок і твердо став на нього обома ногами. Потім він ще раз змахнув капелюшком і зробив глибокий реверанс…
— Леді і джентльмени! — заверещав він так, що всякий інший театр мусив тої ж секунди обірватися і припинитися. — Леді і джентльмени! Обратітє вніманіе на моє калєцтво!
Потім він схопив свою «немовби скрипку» і змахнув ясминовим смичком.
— До-ре-мі-фа-соль-ля-сі-до! — заспівав він. — До-сі-ля-соль-фа-мі-ре-до…
Всі — мами і папи — дивилися тепер на Юру, тільки на Юру. Театр — це був він. Юра танцював на одній нозі, диким вереском оглашаючи подвір'я, і крутився млинком. Потім скинув мамин капелюшок і почав перекидатися через голову. Нарешті — на це потратив Юра три літні місяці, усамітнюючися в сусідському саду, — нарешті він став дибки і почав ходити на руках. Хай тепер хтось скаже, що він не скрипаль! Що слон наступив йому на вухо! Нічого подібного!.. Тоді знову Юра взявся до скрипки.
Юра старанно і заповзято водив ясминовим смичком по дротяних струнах, горлав пісню і розмишляв: «Як я виросту і буду великий, тоді не треба буде й наспівувати. Я куплю тоді справжню скрипку, і вона собі гратиме сама…»
В ті дні всі довкола казали, що у нас війна.
І справді, з'явилися раптом якісь чудні, немов навмисні, але захоплюючі слова: Порт-Артур[29], Ляоян[30], Маньчжурія[31], Мукден[32], Нагасакі[33]. Повертаючись з гімназії додому, батько перш за все хапався за газету. Читаючи, він патлав свою руду бороду, жбурляв свої чорні окуляри, тупотів ногами і кричав, що «вони» остолопи. Притому він вимовляв прізвища невідомі, не належні нікому з знайомих: Куропаткін[34], Стессель[35], Ліневич[36], Рождественський[37]. Цих дядів Юра не знав, і до батька вони ніколи не приходили. Очевидно, мама з папою на них за щось дуже гнівалися. Раз у раз, тільки глянувши до газети, мама сплескувала руками і починала патетично молитися.
— Господи! — молилася вона. — І коли ж ти нарешті прибереш до себе самого головного мерзотника? Сердешний руський народ! За що гинуть наші бідні солдатики!..
Солдатики були і в Юри — дві коробки. В одній вісім кавалеристів в червоних мундирах, в другій шістнадцять піхотинців з рушницями на руку. При них був ще й командир на коні, але, ненароком наступивши, Юра обломив у нього підставку, і кінний офіцер нікуди не годився. Він лежав у госпіталі. Після маминих слів Юра завжди біг до етажерки, де стояли коробки з солдатиками, і стурбовано їх перевіряв.
Солдатики були цілі. Як завжди, мама перебільшувала і помилялася.
Вечорами до мами приходили кілька тьоть, і вони сідали довкола обіднього столу, на якому тепер з'являлася ціла купа білого шмаття. Тьоті з мамою дерли шмаття на стьожечки, потім із стьожечок смикали нитки. Це у них звалося «дьоргати корпію». В інші вечори вони, навпаки, шили з того шмаття маненькі торбиночки і накладали в них всякі принесені з собою речі: пачечки з тютюном, теплі шкарпетки, чай і цукор. Брат Олег в цей час гасав по кімнатах в бляшаній гусарській касці, яку йому подарували на іменини, і з гусарською шаблею в руках. Він кричав «ура!» і рубав усе, що потрапляло йому під руки: крісла, килими, подушки. То були «япошки». Япошкою ж повинен був бути і Юра. Замість рушниці, він діставав лінійку, а на голову — коробку з-під батькового кашкета. Брат Олег кричав «ура!» і гатив Юру шаблею по коробці. Юра мусив кричати «банзай!»[38] і здаватися в полон. Це звалося «бій під Мукденом», або ж «на сопках Маньчжурії». Одного разу коробка не витримала і розлетілася на шматки. Шаблюка вдарила Юру по голові. Іскри полетіли Юрі з очей, і, вихопивши лінійку, він щосили врізав брата по голові… Братові теж посипались іскри. З ревом він побіг до мами скаржитися.
29
Порт-Артур. — Йдеться про оборону Порт-Артура 2 січня — 20 грудня 1904 р. під час російсько-японської війни. Російські війська під керівництвом генерала Р. І. Кондратенка героїчно обороняли військову фортецю Порт-Артур і витримали чотири штурми. Після загибелі Кондратенка генерал А. М. Стессель здав противнику фортецю.
30
Ляоян. — Мається на увазі битва біля м. Ляоян в Північно-Східному Китаї, яка відбулася 11–21 серпня 1904 р. під час російсько-японської війни. Російська Маньчжурська армія зазнала в Ляоянській битві поразки.
31
Маньчжурія — історична назва сучасної північно-східної частини Китаю. Походить від назви ранньофеодальної держави Маньчжу, яка існувала на цій території в першій половині XVII ст. Під час російсько-японської війни в Маньчжурії знаходився штаб командуючого Маньчжурською армією генерала О. М. Куропаткіна.
32
Мукден. — Мається на увазі битва поблизу Мукдена (Шеиьяна) у Північно-Східному Китаї під час російсько-японської війни, яка відбулася 6-25 лютого 1905 р. і в якій російські війська зазнали поразки.
33
Нагасакі — місто і порт в Японії, на острові Кюсю.
34
Куропаткін Олександр Миколайович (1848–1925) — російський генерал, у 1898–1904 рр., під час російсько-японської війни, командував військами в Маньчжурії, зазнав поразки під Ляояном і Мукденом.
35
Стессель Анатолій Михайлович (1848–1915) — російський генерал, під час російсько-японської війни виявив бездарність і боягузтво; здав фортецю Порт-Артур японцям. Військовий суд присудив Стесселя до страти, але він був помилуваний царем Миколою II.
36
Ліневич Микола Петрович (1838/1839-1908) — російський генерал. Під час російсько-японської війни в жовтні 1904 — березні 1905 рр. головнокомандуючий збройними силами на Далекому Сході.
37
Рождественський Зіновій Петрович — адмірал, командуючий Другою Тихоокеанською ескадрою, яка 20 вересня 1904 р. була направлена з Балтійського моря на Далекий Схід. Один із головних винуватців її загибелі під час Цусімської битви 1905 р. Під час бою був поранений і разом зі своїм штабом потрапив у полон.
38
Ура! (японськ.) — Ред.