Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні

В ті дні всі довкола казали, що у нас війна.

І справді, з'явилися раптом якісь чудні, немов навмисні, але захоплюючі слова: Порт-Артур[29], Ляоян[30], Маньчжурія[31], Мукден[32], Нагасакі[33]. Повертаючись з гімназії додому, батько перш за все хапався за газету. Читаючи, він патлав свою руду бороду, жбурляв свої чорні окуляри, тупотів ногами і кричав, що «вони» остолопи. Притому він вимовляв прізвища невідомі, не належні нікому з знайомих: Куропаткін[34], Стессель[35], Ліневич[36], Рождественський[37]. Цих дядів Юра не знав, і до батька вони ніколи не приходили. Очевидно, мама з папою на них за щось дуже гнівалися. Раз у раз, тільки глянувши до газети, мама сплескувала руками і починала патетично молитися.

— Господи! — молилася вона. — І коли ж ти нарешті прибереш до себе самого головного мерзотника? Сердешний руський народ! За що гинуть наші бідні солдатики!..

Солдатики були і в Юри — дві коробки. В одній вісім кавалеристів в червоних мундирах, в другій шістнадцять піхотинців з рушницями на руку. При них був ще й командир на коні, але, ненароком наступивши, Юра обломив у нього підставку, і кінний офіцер нікуди не годився. Він лежав у госпіталі. Після маминих слів Юра завжди біг до етажерки, де стояли коробки з солдатиками, і стурбовано їх перевіряв.

Солдатики були цілі. Як завжди, мама перебільшувала і помилялася.

Вечорами до мами приходили кілька тьоть, і вони сідали довкола обіднього столу, на якому тепер з'являлася ціла купа білого шмаття. Тьоті з мамою дерли шмаття на стьожечки, потім із стьожечок смикали нитки. Це у них звалося «дьоргати корпію». В інші вечори вони, навпаки, шили з того шмаття маненькі торбиночки і накладали в них всякі принесені з собою речі: пачечки з тютюном, теплі шкарпетки, чай і цукор. Брат Олег в цей час гасав по кімнатах в бляшаній гусарській касці, яку йому подарували на іменини, і з гусарською шаблею в руках. Він кричав «ура!» і рубав усе, що потрапляло йому під руки: крісла, килими, подушки. То були «япошки». Япошкою ж повинен був бути і Юра. Замість рушниці, він діставав лінійку, а на голову — коробку з-під батькового кашкета. Брат Олег кричав «ура!» і гатив Юру шаблею по коробці. Юра мусив кричати «банзай!»[38] і здаватися в полон. Це звалося «бій під Мукденом», або ж «на сопках Маньчжурії». Одного разу коробка не витримала і розлетілася на шматки. Шаблюка вдарила Юру по голові. Іскри полетіли Юрі з очей, і, вихопивши лінійку, він щосили врізав брата по голові… Братові теж посипались іскри. З ревом він побіг до мами скаржитися.