Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні

Це була пропозиція зовсім не цікава: а як же Дворянин, що з ним? Так кортіло до вікна — і діти почали були хлипати. Але мама гримнула, і доводилося скорятися. Брат за мамою проказував слова молитви, а Юра на правах найменшого тільки хрестився і бив поклони. Втім, це швидко набридло, і, всівшися зручніше на підлогу позаду всіх, Юра, завмираючи солодко серцем, почав мріяти про револьвер «бульдог» і про чорну сотню. Що таке револьвер — Юра знав. То була така штука, з якої стріляють. І Юра вже давно вирішив, тільки зробиться дорослим, купити собі револьвер і стріляти. Але до чого ж була тут собака бульдог? Вона ж просто гавкає, а зовсім не стріляє! Та й не брав же батько з чемодана ніякої собаки… Юра заспокоївся на тому, що, поспішаючи, батько собачку забув. Увечері він її, безперечно, віддасть Юрі, то ж було очевидно, що то собака не справжня, а тільки лялька — справжні собаки в чемоданах не бувають. Що ж до чорної сотні, то тут Юрі все було ясно. Сотнями бувають тільки яблука, огірки і козаки. Зрозуміло, що тут мова йшла про козаків з чорними вусами, в чорних папахах і на чорних конях. Юра почав тихенько підгодувати на колінках і прицмокувати язиком. В'язки від маминого фартуха він вже тримав у руках, як вуздечку.

Але тут, не домолившися, мама зірвалася з колін:

— Він же забув кулі! Вони ж лежать окремо на шафі для книжок!

В цю хвилину прибігла з гімназії старша сестра. Вона аж захлиналася від хвилювання і новин. Гімназисти прийшли до жіночої гімназії і запропонували припинити уроки, на вулицях городовики ловлять і б'ють забастовщиків, а натовп розбив острог і випустив на волю арештантів!

— Це було надзвичайно! Гімназисти, — аж затинаючися з гордощів, розповідала сестра, — були в чорних плащах і чорних шляпах!

Чорні шляпи і чорні плащі! Це було надзвичайно!.. І Юра почав мріяти про чорні шляпи і чорні плащі…

Зимовий день був короткий, і щодня о четвертій вже западав смерк. Але — дивно — сьогодні й смерк був якийсь незвичайний, не такий, як завжди. Він був не синій з білим снігом, а якийсь рудий з раптовими спалахами, і сніг довкола лежав зовсім рожевий.

— З чотирьох кінців горимо! — сказала стара Текля, повернувшися з двору. — З чотирьох вітрів: низовий роздмухує, сіверкий протягує, горовий розкидує, а четвертий згаснути не дає. До ранку тільки згарище і зостанеться.

Вечір спадав туманний, коричневий, з рудими протуберанцями заграв і пожеж. Крізь відчинену кватирку здалеку, з центру міста, линули чудні й моторошні звуки: валували пси і кричали люди. І Юрі здавалося, що там багато-багато людей зійшлися докупи, стали к'ружка, побралися за руки, і, підвівши обличчя догори до місяця, вили і ревли щосили, притримуючи на припонах оскаженілих собак. Часто і поспішно бив на сполох церковний дзвін.

То чорна сотня почала погром, щоб спровокувати поліцейські репресії.

Першим прийшов квартальний з довжелезними вусами, який стояв на розі, а на різдво та Великдень приходив з привітанням, за що одержував чарку горілки, пиріг і полтиник грішми. Жартуючи, батько казав, що поліція коштує один карбованець чотирнадцять копійок на рік.